Ревізія

  Джексону уже важче давалось впорюватись по господарству і наглядати водночас за Джоні. Проте Джексону необхідно було постригти овець, адже невдовзі мала нагрянути ревізія.

Ревізія – це спеціальний підрозділ «Екволиті індестріз», який ніс відповідальність за контроль над віддаленими господарствами, а також надання їм різноманітних послуг – постачання продуктів та необхідних речей. Вони також привозили зарплату, з якої й вираховували надані послуги. Ревізія приїжджала раз на два тижні: раз на місяць – забирала вовну, давала розпорядження стосовно новонароджених та старих голів худоби. Кожен працівник мав право один раз на два місяці спуститися у місто і прикупити усе необхідне.

І ось – день ревізії! Джексон ледве встиг упоратися з вівцями до їхнього приїзду. Згодом приїхав мікробус, і з нього вийшли троє у однаковій формі і з логотипом «Екволиті індастріз».

– Здрастуйте, містере Сату! – привітався найголовніший.

– Добридень, - привітався Джексон.

– Ви виконали усі зобов’язання покладені на вас? - запитав інший ревізор.

– Вівці чисті і доглянуті,рівно 40 голів, вовна зістрижена і готова до передачі.

Найменший з ревізорів, на вид мулат, мовив:

– Останнім часом ви не помічали нічого дивного?

Джексона на хвилю пересмикнуло, а на чолі з’явилися крапельки поту.

– Що саме ви маєте на увазі? – видушив він.

– Недавно на протилежному схилі гори полювали мисливці. За їхніми свідченням можна подумати про жахливу річ – існування «забороненої» раси!

– Я вас уважно слухаю.

– Незадовго після нашого від’їзду два тижні тому мисливці, які полювали на дичину, помітили дивний силует жінки з волоссям каштанового кольору. Найдивнішим було те, що колір її шкіри був сметанкового кольору. Мисливці, не задумуючись, швидко вистрілили її у напрямку. Силует раптово зник. На місці, де востаннє він був, мисливці виявили краплі крові, які вели у напрямку Темних Печер. Далі йти вони боялись.

Джексона пересмикнуло – він згадав труп, який лежав перед печерою і через який він кілька разів переступав. Його ледь не знудило.

– Ви не помічали нічого дивного? – знову спитав головний.

–Н-ні… - невпевнено відповів Джексон.

Ревізія ретельно перевірила овець, детально оглянувши кожну, згодом оглянула вовну. Ревізією вони були задоволені.

– Ось ваша зарплата, - сказав головний і передав Джексону 2500 угванів, валюти СНІМР.

– Пане ревізоре! – сказав Джексон, - я б хотів використати вихідний день, який припадає на сьогодні і з’їздити до Зальцбурга.

Зальцбург був звідти за 60 кілометрів. Колись велике і промислове, красиве і мальовниче австрійське місто, розташоване на перехресті основних торгівельних шляхів між Віднем і Мюнхеном, зараз стало малим провінційним містечком і почало занепадати.

– Так, так, звичайно, - відповів головний, - коли будете готові, щоб вирушити?

–Дайте мені 15 хвилин.

Джексон хутко побіг до своєї хижки, напоїв Джоні молоком, зводив у туалет (точніше на відро, на подив Джексона дитя було навчене не робити собі на одяг), поклав у ліжечко і включив тихенький джаз, який швидко заколихав Джоні. «На три години вистачить, поки мене не буде», - подумав Джексон і впустив Шияна до хати, знаючи, що на нього можна покластись. Джексон переодягнувся у чистий одяг, замкнув хижку на ключ і вибіг до ревізорів.

– Ви щось довгенько, - підозріло спитав найменший.

–Та зранку щось несвіже, мабуть, з’їв, - збрехав Джексон.

Отже, один з ревізорів залишався стерегти кошару до приїзду колег, а решта двоє сіли у бус і поїхали з Джексоном.

Мікробус помалу котився по зарослій ґрунтовій дорозі. Пасажирів кидало збоку у бік, а навколо їх огорнула темрява вічнозеленого лісу. Джексон дуже рідко брав особистий вихідний, завжди замовляючи усі необхідні товари наперед. Але Джексон подумав, що якщо він замовить дитячий одяг та їжу, це буде як мінімум дивно.

Джексон довго міркував про ту жінку і намагався пригадати усе, що відбувалося перед Темними Печерами. Він вкотре згадав про зникнення трупа того чоловіка. Куди він подівся? Джексон не мав відповіді. Бус виїхав на рівну сільську дорогу. Погода псувалася з кожним кілометром. Будиночки видавалися прибраними і охайними, але пильному оку Джексона вдалося розгледіти кілька розвалених халуп. Джексон не любив покидати улюблену гору, і дуже рідко це практикував. Чоловік, з дитинства вихований на утопічних ідеях свого народу, тільки зараз почав помічати, що не все є настільки добре, наскільки це малює пропаганда. Джексон бачив брудних дітей у селах і безхатченків у центральній частині маленьких містечок.

У передмісті Зальцбурга почало дощити. Навколо було похмуро і вогко, сірі і одинакові будинки змінювали один одного. Запах на вулиці не належав до найприємніших. Це була суміш запахів сечі, старих речей і чогось, що давно зіпсувалося. На Джексона це наганяло гнітючі враження. Усе навкруги не було настільки райдужно, наскільки було обіцяно правителями СНІМР. Це ще дужче пригнічувало Джексона і він усе далі розчаровувався у системі, яку раніше вважав ідеальною.