НА РУЇНАХ СТАРОГО ТЕАТРУ...

НА РУЇНАХ СТАРОГО ТЕАТРУ...

Я чекала тебе цілу ніч
На руїнах старого театру…
Ми з тобою ніколи не грали,
Але часто казали неправду.

Біля фасаду, увитого плющем
На згарищі костюмів й декорацій,
Мені з’явився раптом силует –
Примара, що живе у цім палаці.

Її колись вітали всі на сцені,
Всі похвали колись присвячували їй -
Тепер від тих часів лишились рани,
Й вогонь на тілі залишив рубці.

Я не злякаюсь холоду і туги,
Й досі прекрасних та порожніх вже очей
Для неї місця вже немає в цьому світі –
Та й той душу бентежну не прийняв.
Я разом з нею зустріну світанок
В палаці смутку і спалених мрій,
Її спитаю: де мій коханий –
Чорнявий, гожий, вродливий такий?..
Вона всміхнеться і кине недбало:
"Юнак приходив, та був він не сам…
Дарма, красуне, його ти шукала
Він іншу даму в цей вечір чекав".

Змахне примара блідою рукою,
Й вцілілим залом мене проведе
Покаже те, що давно я вже знала,
Але терпіла й гадала – мине.

Груди розітне пекуче до болю,
Вуста німі, але крикне душа:
Бачать очі, як інша з тобою
Мліє солодко… Зайві слова.

Відвернуся й піду дуже тихо
Просто вдам, що я тут не була,
А зі мною тепер ходить лихо -
І примара театру бліда.

Вона знає, що я відчуваю
Бо жила і кохала сама,
І душа її ще пам’ятає –
Які сильні оті почуття!..
Ніч зустріне зірок мерехтінням,
Та я знехтую їхню красу:
Вся пронизана болю тремтінням,
Сон і спокій ніде не знайду.
На руїнах старого театру,
Де стільки величі було й краси –
Мовчки сидітиму аж до ранку,
Поки сам мене схочеш знайти.

Пів століття минуло відтоді,
Як вогонь цю споруду спалив…
Не відомо нікому та й годі,
Хто проти ночі тут пекло вчинив.

Говорили давно, що то свічі
Випадково самі зайнялись,
Що траплялось таке, мабуть, двічі
Й тільки втретє театр загорівсь.

Мені сумно всміхнулась примара
Й таємницю відкрила свою,
Як душа страшним гнівом палала:
Її зрадив, коханий, саму!..

У пориві, мабуть, божевілля –
Він для неї був цілим життям,
Почалося пекельне свавілля
Й світ в очах її вмить запалав…
Була іскра початком кохання,
Жаром пристрасті в юних тілах –
Закінчилося ж все руйнуванням
Й грішна плоть обернулася в прах.
Ось вже й ранок новий народився,
І так боляче стало очам:
Мій коханий нарешті з’явився,
Цілу ніч мене, каже, шукав.
На руїнах старого театру…
Біля фасаду, увитого плющем –
Ми так легко казали неправду,
Поки душі горіли вогнем.

18.11.2018р. Ш. Д.

(Cвітлину позичила з мережі)