Я БУВ ЛАДЕН НА НЕЇ МОЛИТИСЬ...

Я БУВ ЛАДЕН НА НЕЇ МОЛИТИСЬ...

Вона була у кораловій сукні –
Випадково вдягла чи хотіла підлеститись?
В неї вигляд був незабутній:
Я був ладен на неї молитись…
Я хвилювався й тремтів, мов хлопчисько
Що ще був не пізнав почуттів,
Вона до мене була надто близько –
Та віддалятися я не хотів.
Я намагався не схибити в танці,
Хоча музику зовсім не чув:
Ми із нею давно вже коханці,
Але часом бракує нам слів.
Той кораловий шовк найніжніший
Не забули ще пальці мої –
Я з роками не став розумніший…
Вірю й досі солодкій брехні.
Так втомився даремно шукати
Крихти щирості в її сірих очах,
І за мить до поцілунку питати:
Чи насправді все в наших серцях?
Я не знаю, чим все це скінчиться –
Вона кличе й приходить сама,
Мабуть, є у ній щось від вовчиці,
І душа в неї, знай, бунтівна.
Я був ладен на неї молитись…
Я й молюся вночі при зірках,
Бо так страшно мені загубитись
В таємничих тих сірих очах.
Про таких, як вона, пишуть вірші
Їх малюють митці видатні...
Я за неї помер би і тричі,
Й знову б вірив солодкій брехні.
Вона краща, клянусь, від Юнони
Й від Венери у хвилях морських,
У житті пише свої закони –
Світ, здається, не знав ще таких.
Їй пасує кораловий колір –
Я не встою, коли він на ній
Власноруч ладен зводити храми
Неповторній богині своїй.
Якщо часом, буває, й до болю
Вона серце стискає моє…
Я не хочу від неї на волю,
Бо таких, як вона – немає ніде.
Ще багато б хотів розказати
Про її незрівнянну красу,
Та боюся, що слів не дібрати –
Краще мовчки її пригорну.

04.10.2018р. Ш. Д.