ПРОЩАЛЬНИЙ КАРНАВАЛ
Сховай під маскою обличчя,
Й стрічку шовкову зав’яжи.
В ту мить, як я тебе покличу –
Ти відвернись й нічого не скажи.
Сумна, я мовчки попрощаюсь…
З-під вій лиш скотиться сльоза:
З тобою серцем залишаюсь,
Й душею назавжди – твоя.
Піду і навіть не побачу,
Хто у руках твоїх тремтить…
Готова я, що тебе втрачу –
Нехай же музика звучить!..
Нехай весь гамір карнавалу
Кружляє інших – не мене,
Я мовчки йду із цього залу
І сподіваюсь: біль – мине…
…На сходах вже почую раптом
Твій сміх веселий і гучний,
Мені ж спинятися не варто –
Для мене ти тепер… Чужий.
Не встигла. Ось уже і північ:
Забави й танці аж за край…
Колись так само ми віч-на-віч –
Свій власний пізнавали… Рай.
…Удар дванадцятий стихає,
Ще залом котиться луна.
Спішу, а серце не пускає –
І в душу проситься… Зима.
На кілька кроків нема сили,
В сльозах завмерла і тремчу:
З тобою ми удвох грішили –
Ціну ж лиш я одна плачу.
Прощай! І зникне карнавал…
І стихне сміх сп’янілий.
Прощай! Крізь сльози бачу зал,
Й тебе. Ти з іншою… Щасливий.
29.05.2018р. Ш. Д.
(Світлина з мережі Інтернет)