ВЕСНЯНИЙ БАЛ

Весняний Бал

Весняний Бал. Ще музика лунає,
І не стихає сміх веселий дам.
Весняний Бал. І серце завмирає…
Хто на вівтар краси його поклав?
Он силует завмер попід стіною,
І у очах зелених стигне біль –
Ця леді попрощалася з весною,
Здолавши шлях не легкий свій.
Уже вона лиш тінь, примара
Тепер блукає бальним залом,
Колись і в неї була пара –
Свій перший вальс вона згадала.
Пам'ять поверне спогади солодкі,
Й тремтить душа в обіймах самоти…
Її життя було таке коротке –
Разом з весною їй судилось відцвісти.
Зів’яли квіти, вкрили їх сніги
Й кригою вкрилася у парку гладь озерна,
Сохнуть троянди, осипають пелюстки –
У залі тихо стало, темно…
Весняний Бал. Самотній кавалер
Шукає поглядом обличчя те знайоме.
Весняний Бал. Він щойно пригадав,
Як танцював, закоханий, невтомно.
Туман журби знов очі застилає,
Холодні плити ловлять відблиски свічок –
А лорду байдуже, що музика лунає
Й безліч спокусниць його ловлять на гачок.
Мов наяву він бачить ніжний образ,
Хвилі волосся і тендітний стан…
В очах зелених пустотливий вогник,
Марить долонями, що трепетно тримав.
Блукає лорд, тримаючись за стіни
Біжить від себе і душевних ран –
Згадує біль в очах її, дитини,
Й левине серце, що простило гріх, обман…
Весняний Бал. Десь музика лунає,
Й лілії білі розпустились у саду.
Лорд молодий долоні простягає –
Мармур могили не дарує теплоту.

ПРИМІТКА:

(Поезія відтворює події мого авторського роману "Ягня з левиним серцем")

17.05.2018р. Ш. Д.

(Світлина з мережі...)