Розділ 10

Розділ 10. Оптимізація ресурсів

Софію забрали о третій ночі - у час, коли біоритми Омеги перебували в найнижчій фазі активності.

Двоє мовчазних операторів у безликих білих комбінезонах просто відкрили двері її житлового блоку. Не було ані криків, ані фізичного насильства. У Системі Омега навіть арешт виглядав, як звичайна медична процедура.

У фільтраційній камері перед санітарним блоком пахло тим самим холодним озоном з присмаком  м'яти. Софія сиділа на металевій лаві в білій одноразовій робі. Її пальці дрібно тремтіли, але в очах не було дикого жаху - там запеклася якась тиха, просвітлена розгубленість.

Коли важкі броньовані двері камери відсунулися, на порозі з'явився Люк. У його руках був стандартний планшет моніторингу. Він виглядав стривоженим, пригніченим і нескінченно втомленим - саме так, як мала виглядати людина, яка «поразково боролася за життя коханої, але програла жорстким інструкціям Омеги».

Він ступив у камеру і жестом наказав операторам зачекати за дверима.

- Люку... - її голос пробринів як кришталь, що тріскається. Вона підхопилася з лави, роблячи крок йому назустріч. - Що відбувається? Чому мене привели сюди? Мій текстовий план на завтра... я ж усе підготувала...

Люк підійшов ближче, не випускаючи планшета з рук. Його погляд був сповнений такого глибокого, лицемірного болю, що Софія на мить забула про холодні стіни камери.

- Софіє... - тихо, мовив він, зупиняючись упритул до неї. Його вільна рука м'яко лягла на її плече, і цей дотик здавався їй єдиним якорем у божевіллі, що розгорталося довкола. - Вони знайшли ті зашифровані коди у твоїй статті. Система автоматично згенерувала червоний прапорець. Я... я зробив усе, що міг, аби переконати Модераційний Сектор, що це лише тимчасова аномалія, банальна перевтома...

- Ти захищав мене? - у її очах з'явилися сльози, але це були сльози вдячності.

- Я боровся за тебе, Софіє, - Люк подивився їй в очі із таким сумом, що йому могли б позаздити навіть професійні актори. - Але їхній вирок непохитний. Твій «емоційний дефект» визнано критичним для суспільства. Вони призначили... протокол очищення…

Вона все зрозуміла. У словах «санітарний блок» і «протокол очищення» для кожного мешканця Омеги замикався в один і той самий фінал. Спина Софії випрямилася, але вона не забилася в істериці. Вона лише міцніше вчепилася пальцями в рукав його сірого піджака.

- Значить, це кінець? - м'яко прошепотіла вона.

- Вони не зможуть спалити те, що ти відчула, - Люк подарував їй свою найтеплішу, найінтимнішу посмішку, злегка погладивши її по щоці. - Ти була сміливішою за всіх нас, Софіє. Ти дала мені поштовх, щоб замислитися, що таке бути живим. Я не зможу змінити наказ Системи... але я буду з тобою до останньої секунди.

Ці слова були для неї солодшими за будь-який рятувальний круг. Вона заплющила очі, прихилившись чолом до його грудей.

- Дякую тобі... - гарячий шепіт Софії віддавав тепло прямо туди, де під сірою тканиною мав би битися бодай якийсь натяк на серце. - Дякую, що ти був. Без тебе я б померла, так і не дізнавшись, що таке справжня радість. Я йду без страху, Люку. Бо я дізналася головне...

- Йди з миром, Софіє, - прошепотів він їй у волосся.

Він повільно відсторонив її, роблячи крок назад - ніби змушений поступитися місцем операторам у білих комбінезонах, які зайшли в камеру. Один із них сухо відсунув Софію за лінію загартованого скляного бар'єру та натиснув кнопку блокування. Герметичний ущільнювач сипнув стисненим повітрям, важко відрізавши її від решти світу.

Софія залишилася за двошаровим склом. Вона дивилася на Люка через прозору перегородку з усмішкою людяності, спокою та безмежної любові. Для неї він був трагічним героєм, чиї руки зав'язані інструкцією, і який залишається в пеклі Омеги, втративши єдину близьку душу.

Люк стояв по цей бік скла, трохи схиливши голову, і тримав на обличчі маску важкої, мовчазної скорботи. Він навіть не дихав надто голосно, створюючи ілюзію, що його серце розривається від болю.

Люк підняв планшет. Не зводячи з неї співчутливого, сповненого жалю погляду, його палець спокійно й точечно поставив галочку напроти надпису на екрані:

Об'єкт № 884-32-Д. Утилізація біологічного матеріалу. Операція виконана.

Червона цифра біометрії на екрані спалахнула востаннє, а потім перетворилася на довгу, рівну зелену смужку.

Люк почекав, поки форсунки санітарної камери закінчать свій стандартний трихвилинний цикл. Потім він акуратно витер екран планшета спеціальною серветкою, заховав його в кейс і повільним, упевненим кроком вийшов у стерильний коридор.

Справу було завершено. Його кар'єра в Омезі прямувала до абсолютного піку.