Розділ 6

Розділ 6. Гра на двох

У кав’ярні «Нейтраль» пахло теплою випічкою та ароматною кавою. Через великі панорамні вікна було видно ідеально вистрижені газони Північного парку.

Софія сиділа за невеликим круглим столиком. Вона вже пообідала і тепер повільно попивала свій напій. Софія зробила ще один ковток, коли тінь упала на стіл.

- Вільно? - пролунав спокійний, глибокий голос.

Софія підняла очі, і в грудях миттєво спалахнула знайома гаряча хвиля. Це був він. Чоловік із парку. Той самий, чий випадковий погляд і посмішка кілька днів тому перевернули її внутрішній світ. Саме його уявний образ останніми вечорами робив її приватні хвилини розрядки такими гострими, пристрасними і майже божевільними.

Сьогодні на ньому був темний сірий комбінезон служб моніторингу. У руках він тримав чашку кави.

- Так, сідайте, - відповіла Софія. Вона спробувала вимовити це якомога спокійніше, але щоки вже починали ледь помітно палати.

Він опустився на стілець навпроти. Люк робив усе вивірено: він заздалегідь прорахував її графік, звірив вільні хвилини у свій обід і вибудував свій маршрут так, щоб ця зустріч виглядала абсолютно випадковою.

- Гарний день сьогодні, - мовив він, ставлячи чашку на стіл, - обіцяли таку погоду до вечора.

- Так, чудова погода, - Софія міцніше стиснула теплу чашку, намагаючись опанувати власне дихання.

- Чим займаєтеся? - невимушено запитав він, зробивши ковток. - Якщо не таємниця.

- Працюю з текстами у Відділі контенту. Якраз редагую статтю про важливість міцного сну та емоційного спокою для працюючих.

- Цікаво, - він злегка нахилив голову, уважно вивчаючи її обличчя. Його погляд був по теплому м'яким, але в ньому ховалася гостра, професійна спостережливість. - І як вам здається, наші люди справді відчувають той спокій, про який ви пишете? Чи це просто гарні слова для звітності?

Питання прозвучало дуже легко, майже жартома, але для Софії воно відгукнулося раптовим трепетом. Це була межа. Звичайні громадяни не ставили таких питань.

- Слова мають допомагати людям почуватися в безпеці, - обережно відповіла вона, підбираючи фрази. - Але іноді... іноді здається, що за цією безпекою ми можливо… можливо щось втрачаємо.

Люк ледь помітно всміхнувся. Перший імпульс зафіксовано. Вона не відбріхувалася стандартними цитатами з інструкції, вона підтвердила його підозру.

- Щось… щось – це поняття, яке породжує невизначеність… а невизначеність - це ризик, - м'яко мовив він, подаючись трохи вперед. – Невизначеність… Непередбачуваність… Неконтрольованість…  Хіба це не небезпечно для нашого суспільства?

- Звісно, це так, - Софія подивилася на його вуста, і в пам'яті спалахнув нічний спогад, як вона уявляла ці вуста на своїй шкірі. Серце калатало десь у горлі. - Але без цього ризику… життя здається... порожнім. Ніби ми просто виконуємо інструкцію.

Люк мовчав секунду, розглядаючи її рум'янець на щоках і відчув, як її дихання стало частішим. Його експеримент починався ідеально. Вона була готовою відхилитися від норми.

- Цікава думка, - сказав він низьким, заспокійливим голосом. - Не часто почуєш таке за чашкою кави. Ви дуже смілива.

- Я просто сказала те, про що, мабуть, думають багато хто, але мовчать, - тихо мовила Софія, здивована власною відвертістю.

- Можливо, - він зробив останній ковток і подивився на годинник. - На жаль, перерва добігає кінця. Але мені було б приємно продовжити цю розмову. Ви часто буваєте тут о цій порі?

- Щодня, - відразу відповіла вона, навіть не намагаючись приховати радість.

- Тоді, сподіваюся, ми ще перетнемося, - він підвівся, посміхнувся їй  тепло, майже ніжно, і пішов до виходу.

Софія залишилася сидіти, відчуваючи, як тремтять її пальці. Вона була впевнена: це початок чогось прекрасного, якогось дивовижного почуття, про яке вона могла тільки здогадуватись.

А Люк, виходячи з кав'ярні, уже подумки формулював перші тези для свого закритого звіту. На гачок попалася дуже цікава риба.