Розділ 2

Розділ 2. Протокол розрядки

Наступний ранок розгортається за тим самим бездоганним сценарієм.

Однак у сьогоднішньому планшеті Маршрут підготував невеличку зміну в графіку.

ОСОБИСТИЙ МАРШРУТ № 884-32-Д

Громадянка: Софія К. (Відділ текстового контенту)

Індекс ефективності за вчора: 97.8%

06:00 - 06:30:  Пробудження, гігієна, ранкова кава.

06:30 - 12:00: Робочий блок. Текстовий пакет №403.

12:00 - 13:00:  Регламентована прогулянка та обід (Ботанічний Сектор «Північний Парк», Алея №4).

13:00 - 18:00:  Друга робоча сесія. Текстовий пакет №403.

18:00 - 21:00:  Персональний час, вечеря.

21:00 - 21:30:  Регламент фізіологічної розрядки.

21:30 - 22:00:  Підсумковий опитувальник, підготовка до сну.

Перша половина дня минає монотонно. Софія редагує розділ книги про гармонію колективної праці. Слова лягають гладко, пальці відбивають знайомий ритм.

О 12:00 вона виходить у Північний Парк.

Це місце - шедевр ландшафтного інжинірингу. Жодного сухого листка на землі, жодної хаотичної гілки. Газони вистрижені під рівень плінтуса, а кущі туй вишикувалися в ідеальні геометричні паралелепіпеди. Повітря насичене легким ароматом хвої.

Софія підходить до видавального терміналу біля паркової алеї і забирає свій обідній бокс: теплий стейк із лосося на пару, запечену спаржу та склянку збагаченого трав'яного відвару.

З ланч-боксом у руках вона неспішно крокує Алеєю №4.

Вона сідає на білосніжну лавку з гладкого композиту і відкриває контейнер. Напроти, через п’ять метрів рівного гравійного покриття, розташована така ж лавка. На ній вже сидить чоловік.

Схоже, він був її однолітком - у стандартному сірому костюмі, притаманному працівникам наукового блоку. У його руках - такий самий обідній бокс, але погляд спрямований не на їжу, а на кубічну тую попереду.

Коли Софія сідає, чоловік повільно повертає голову. Їхні очі зустрічаються.

У світі Омеги погляди зазвичай відчужені та стерильні. Але зараз, коли Софія повільно їсть свій ніжний лосось із спаржею, вона відчуває на собі його увагу. Вони мовчки обідають один навпроти одного.

О 12:45 у чоловіка на зап'ясті тихо пищить сигналізатор. Він аккуратно закриває порожній контейнер, підводиться і збирається йти за своїм Маршрутом. Але перед тим, як розвернутися, він знову дивиться на Софію. І на його зазвичай байдужому обличчі на коротку секунду з'являється ледь помітна, м'яка посмішка. Він легенько киває їй і зникає за поворотом алеї.

Софія завмирає з виделкою в руці. У цій посмішці не було системного стандарту. Вона була... непередбачуваною.

Вечір минає за алгоритмом.

Вечеря з ніжного овочевого крем-супу та запеченого філе білої риби.

О 21:00 на планшеті спалахує м’який блакитний індикатор: «Час виконання сесії фізіологічної розрядки».

Софія заходить до санітарного блоку. Приглушене тьмяне світло м’яко огортає стіни, закриваючи зовнішній світ. Для мешканців Омеги ця процедура була такою ж буденною, як вечірній душ або склянка вітамінного відвару - суто біохімічна нейтралізація м'язового тонусу, вивірена алгоритмами до останньої секунди.

Вона сідає на зручну силіконову кушетку, заплющує очі й робить глибокий вдих, налаштовуючись на звичне, спокійне скидання статичної напруги тіла.

Усе мало пройти за відпрацьованим алгоритмом: десять хвилин ритмічних лагідних рухів, сповнених медитативним спокоєм і, як наслідок - зниження рівня кортизолу.

Але в монотонну темряву її думок раптом увірвався спогад.

Сірий костюм. Теплий погляд. І ця дивна, щира посмішка чоловіка на протилежній лавці.

Софію наче прошило розрядним струмом. Рівний ритм дихання миттєво збився. Звичайна дружня посмішка у її уяві раптом набула абсолютно нового, неконтрольованого значення. Уперше в житті під час стандартної процедури її думки зайняв не сухий алгоритм, а живий образ іншої людини.

Усередині спалахнуло дивне, гаряче хвилювання, якого вона ніколи раніше не відчувала. Вона уявила, як цей чоловік стоїть поруч, як його пальці торкаються її плеча, як її шия відчуває його дихання.

Замість звичного, повільного розслаблення, хвиля розрядки накриває її не механічно, як завжди, а нищівним, диким спалахом. Вона придушує стогін долонею, її тіло здригається у судомі.

Софія сидить у темряві санітарного блоку, важко дихаючи.

Вона розплющує очі й дивиться на своє відображення у дзеркалі.

О 21:30 вона сідає за планшет і обирає відповіді:

Фізіологічний баланс: Норма

Емоційна стабільність: Гармонійна

Рівень тривожності: 0.0%

Оцінка Маршруту: Відповідає очікуванням

Рівно о 22:00 світло у блоці згасає на 90%. Усе абсолютно правильно. Все ідеально.

Софія заплющує очі. Але сьогодні вона засинає з посмішкою на обличчі.