Куди потрапляють чемні молочні зуби?

В роті одного хорошого хлопчика жили маленькі гарненькі зубчики. Колись вони були зовсім манюсінькі. Спочатку пили молоко, потім їли кашу, а згодом навіть спробували солодощі. Ото радості було!

Зуби росли, дорослішали. Одного разу помітили друзі, що кудись зник Перший Правий зуб. Заметушилися всі, запанікували.

— Куди він пропав?

— А він повернеться?

— Може він на допомогу просить, а ми й не знаємо.

Щодня вели такі розмови зуби і хвилювалися за свого друга. Та одного ранку вони помітили, що на місці молочного з’явився інший зуб.

— Ти хто? — Запитав у нового сусіда Перший Лівий зуб.

— Як це хто? — Здивувався  новенький. — Я постійний зуб. І тепер тут буду завжди жити.

— Не може бути! — Дивувалися всі навколо.

— І ви скоро підете звідси, — трохи пихато сказав постійний зуб.

— Як це підемо? Куди? Що з нами буде?

Звідусіль сипалися тривожні запитання. Малюки боялися, що одного разу можуть просто загубитися і лишитися на самоті назавжди.

— Як це куди? — Тепер вже дивувався постійний зуб. — Ви що, не знаєте, що потрапите в країну Зубної Феї?

— Яку країну?

— Де вона?

— А що там роблять?

Знову гомоніли молочні зуби, бо ніколи нічого не чули про таку країну. Постійний зуб розповів, що туди потрапляють лише чемні, гарні зубики. В країні Зубної Феї завжди тепло і затишно, а солодощі можна їсти скільки завгодно, адже там не буває страшного бридкого карієсу.

Минав час. Поступово всі молочні зубки повистрибували зі своїх місць і повипадали. Спочатку вони потрапляли під подушку, а потім зникали звідти. Казали, що під подушкою розпочинається шлях у країну Зубної Феї. Лишився з молочних лише Правий Різець.

Ніколи він не думав, що залишить рот останнім. Як не старався Правий Різець вистрибнути, проте нічого з того не виходило. Він міцно сидів у яснах. Одної ночі відчув зубчик, що його хтось штовхає у спину.

— Гей, хто це? Що ви робите? Боляче ж! — Вигукував Правий Різець невідомо до кого.

— Забирайся! Ти займаєш моє місце! — Чийсь грізний голос звучав, проте співрозмовника не було видно.

— А хто це? — Трохи боязко запитав Правий Різець.

— Як це хто? — Знов сердився голос. — Я постійний зуб. Ти займаєш моє місце. Мені рости нікуди!

— Але що я можу зробити? — Ледь не плакав маленький молочний зубчик.

— Розхитуйся і вистрибуй, — вже менш сердито говорив постійний зуб.

— Але не виходить, чесно. Я як не стараюся, але не вдається.

— Ха, — вже без злості промовив постійний зуб, — тоді до стоматолога доведеться йти.

— Що таке «стоматолог»? — Запитав Правий Різець.

— Не що, а хто, — відповідав поважно постійний зуб. — То лікар такий. Він тебе затисне сильно і висмикне.

— А потім що? Що зі мною потім буде? — Злякався маленький зубчик.

— Нічого. Залишишся у лікарні, — недбало мовив постійний зуб.

— Як у лікарні? — Стрепенувся Правий Різець. — А як же подушка, і країна Зубної Феї.

Постійний зуб зрозумів, що ляпнув щось не те. Він хотів розрадити малюка, проте в роті почувся сердитий голос сусіда.

— Та скільки ж можна теревенити. Змилуйтеся. Завтра цілий день щось жувати доведеться. Роботи купа. Спіть уже.

Зуби затихли. Всі потихеньку стали дрімати. Лише один маленький молочний зубик думав, що ж йому робити далі…

Настав ранок. Як і думав Правий Різець, вони опинилися у стоматолога. Малюк передчував біду. Ось тут його висмикнуть і залишать на самоті. Може навіть у смітник викинуть. Зубчик стиснувся весь, злякався, аж затрясся. Мов крізь сон він лише чув чужий голос: «відкривай рота», «а тепер зачекай», «ще хвилинку».

Правий Різець був мов в тумані. Як він і думав, опинився на чомусь холодному, металічному. «Навіть ні з ким не попрощався»: подумав він перед тим, як міцно заснути.

Прокинувся маленький молочний зубчик від того, що торкався до чогось м’якенького і теплого. Спочатку він навіть боявся відкривати очі: страшно було. А якщо він у смітнику на чиїсь використаній серветці?! Та цікавість взяла гору. Спочатку він розплющив одне око, потім інше.

Не може бути! Він лежить під подушкою! Під м’якенькою гарненькою подушкою свого хлопчика. Раптом стало світло-світло, ніби стоматолог лампою знов засвітив.

— Ну привіт, маленький. Я за тобою, — зубчик почув такий приємний голос, що зразу захотілося посміхатися.

— Хто ви? — Запитав він, мружачись від яскравого світла.

— Я — Зубна Фея. За тобою прилетіла. Твої старі друзі засумували вже.

— Невже Зубна Фея! — Не міг повірити у своє щастя маленький Правий Різець. — Невже мене додому забрали зі стоматології?

— Аякже! — Посміхнулася Зубна Фея. — Хороші зубчики потрапляють в моє королівство.

Зубна Фея взяла зубчика в руки, від чого стало ще приємніше та тепліше. Його історія не закінчилася, а лише починалася в чарівному королівстві разом зі своїми друзями.