2

За таким спогляданням час ішов непомітно. Там, з того боку скла, краєвиди змінювали один одного. Річки, поля, озера, будинки, міста та мости пролітали повз. В кожній окремій картині своя історія. Ці місця могли бачити і сарматів, і скіфів, і козаків. Які події розгорталися саме в цьому чи он тому місці, полі чи населеному пункті? Свої радості і печалі, тріумфи і трагедії. Можливо саме в одному з тих місць в свій час щось діяв певний історичний герой. Так загадково і так містично.

На станціях та переїздах було багато людей та машин. Дехто з них ішов у своїх справах. Багато хто стояв і чекав поки поїзд пронесе повз них Андрія у своєму металевому череві. Сотні, тисячі людей. Усіх їх Андрій бачив не довше кількох секунд. У кожного з них була своя історія. В кожного свої думки, мета, смуток і радість. На вигляд всі однакові. Сіра маса. Однак кожен індивідуальний своїм внутрішнім світом. Зі своїми думками, переживаннями і страхами. Хтось розмірковував над новою метафізичною теорією, а інший над здобуттям чергової порції водки. І ще невідомо в кого з них більше бажання досягти мети.

Втомившись від цих думок, Андрій дістав планшет і увімкнув один з тих серіалів, про які він ніколи не чув, але закачав всі сезони бо знав, що потрібно буде якось розважати себе і убивати час протягом довгих нудних днів у металевій будці серед поля. Але ця забава йому швидко набридла. Він сховав планшет і увімкнув музику в телефоні. Під її ритми і свої фантазії Андрій швидко заснув.

Прокинувшись, Андрій одразу глянув на годинник. Їхати ще годину. Нічогенько так подрімав. Навушники лежали в нього на колінах і звідти все ще лунала улюблена музика. Він вимкнув плеєр і зателефонував начальнику охорони своєї фірми. Той мав вислати авто з водієм, що зустріне його і доставить на місце. Так було домовлено.

На пероні до Андрія одразу підійшов чоловік.

Андрій Орлик?

Я.

Мене звати Петро. Я маю відвезти вас на місце роботи.

Добре. Давай хоч кави вип’ємо.

Вони закинули більший рюкзак Андрія в великий чорний позашляховик і направились до кіоска з яскравим написом «Coffee». Бариста подав їм кави і Андрій підкурив сигарету. Вокзал був дуже схожим на той з якого він від’їжджав. Не архітектурою звісно. Хоча архітектурою в якомусь розумінні теж. Люди тут так само метушились. Кожен біг у своїх справах. На парковках люди з гучномовцями заманювали пасажирів до своїх маршруток. Хтось дрімав, хтось курив, багато поліції. Все як на вокзалі будь-якого міста.

Далеко туди їхати? – запитав у Петра Андрій.

Та ні. Хвилин двадцять.

Як там місце загалом?

Та як сказати. Місце як місце. Поле. Там висока точка. До села кілометр приблизно. Але в селі нічого немає. Магазини біля траси. А туди кілометра два – два з половиною.

Ясно. – чомусь засмутився Андрій.

Доїхали вони навіть швидше, ніж пророкував Петро. На полі стояв великий автомобіль схожий на військовий. Біля нього терлося двоє кремезних чоловіків.

Сьогодні ти заночуєш тут. – сказав Петро, – Хлопців я заберу. Вони охороняли машину. Там в середині є все необхідне. Розберешся. А завтра близько десятої ранку приїдуть постачальники і хтось із наших. Почнуть розгортати все.

Ясно. То я тут сам буду? – здивувався Андрій, – Якось незатишно.

Тобі ще два місяці тут самому кукувати.

Ну да.

Але щоб було спокійніше. Ось, – Петро простягнув Андрію руку в якій лежав ПМ.

Це ще для чого?

Просто для спокою. Він «чистий», ніде не зареєстрований.

Андрій був знайомий зі зброєю. Він взяв пістолет. Петро ще дав два споряджені магазини. Після цього Петро з двома хлопцями сіли в автівку і поїхали. Андрій залишився один. Він зайшов в середину. Там було три відсіки. Один з робочим місцем, купою моніторів і апаратури, яка гуділа і блимала світлодіодами різних кольорів. Наступним був відсік відпочинку. Тут було дві койки, невеликий холодильник, телевізор, дві невеликі металеві шафи, електрочайник, мікрохвильова піч та мультиварка. Все було запаковане і ще не використовувалось. Ще один відсік був чисто технічним. Тут не було жодних обігрівачів, проте було багато кабелів і проводів. Також тут же знаходились різні інструменти: сокира, молот, лом, два набори інструментів, вогнегасник і багато інших речей.

Андрій відмітив про себе, що загалом все було непогано. Кинувши рюкзаки в спальному відсіку, він вийшов назовні, заліз на дах кузова авто, закурив і роздивився навколо. Але роздивлятись особливо і не було чого. Всюди було поле. З одного боку воно закінчувалось лісом, з іншого селом, а ще з двох боків поле тягнулось скільки бачить око.

«Таак, картина зовсім не динамічна. Оку нема за що зачепитись», – подумав Андрій.

Наступного ранку сюди приїхало три автомобіля. Двома приїхали постачальники. Ще один був вже знайомий Андрію позашляховик з Петром та двома охоронцями.

Наступні три дні пройшли в роботі. Першого дня представники постачальника показали як розгортається комплекс. Наступного дня налаштовували датчики та іншу апаратуру. Третього дня демонстрували програмне забезпечення та управління за його допомогою. Крім того в кінці третього дня приїхав директор та начальник охорони Андрієвої фірми. Вони на все подивились, оцінююче кивали головами, поки їм пояснювали всі потужності апаратури. Потім потиснули один одному руки, зібрались, взяли з собою Андрія, залишили двох вже знайомих охоронців біля комплексу і всі разом поїхали святкувати вдалу угоду. Відбувалось святкування в мега крутому ресторані з відповідними напоями та закусками. Андрій відчував себе не в своїй тарілці. Але за пару сотень мілілітрів неймовірно дорогого віскі розслабився і заспокоївся. На місце його привезли близько другої ночі.