Розділ 7

Розділ 7

Вона не лягла спати. Продовжила сидіти в тіктоці. Він провів сестру, та десь о 9:30 йшов додому. Він побачив що вона у мережі та подзвонив їй на звичайний. Коли Еліс побачила дзвінок від нього ледь не вмерла від страху. Але вона підняла слухавку та почула

• Пелюстко, ти чого не спиш?

Коли Еліс почула його голос. Спокійний, вона почала тремтіти. Але вирішила віджартуватися

— Тебе чекаю. — пожартувала вона 

Відповів він одразу, впевнено — Ну якщо чекаєш. То через 10 хвилин буду.

— Що? Ні! Не йди! Я пожартувала. — почала говорити вона

• Пізно пелюстка. Я вже йду. Чекай. — тихий смішок. Від якого в Еліс пішли мурашки по шкірі. Він скинув дзвінок.

Еліс швидко підхопилась з ліжка. Вона була в піжамі. Волосся розпатлане.  Вона швидко розчесалась. І побігла трохи прибрати. Вона застелила ліжко. Увімкнула безшумний робот-пилосос, протерла стіл від крихт. Склала взуття. І ось через 5 хвилин стукіт у двері. Він справді прийшов!

Еліс одразу побігла, щоб відкрити двері. Руки тремтіли коли вона доторкнулась до холодної дверної ручки. Її руки були мов холодне полум’я. Адреналін зашкалював. І ось вона прокрутила ключ. Два клаца. І двері відчинились. Там стояв Діма. Він спирався на двері, і дивився на неї з дурнуватою усмішкою

• Ну і що ти тут робиш?! — голосно і сварливо почала Еліс.

Ти взагалі-то сама запросила. Я прийшов коштувати не занадто солодкі в тебе ліки. — з

•  такою ж самовпевненою усмішкою, він дивився на неї. Але всередині в Еліс все переверталось.  — Так я можу зайти? Чи мені так і стояти на порозі?

Я у піжамі.. — проговорила Еліс. В надії що його це спинить.

• Не сліпий. Я бачу. І мене це не дуже хвилює.

Еліс відступила і Діма зайшов. Він спокійно зняв кросівки. З таким виглядом наче він кожен день в Еліс вдома. Коли він випрямився, собою зайняв майже весь простір, в маленькому світлому коридорі. Він пройшов далі по коридору. Заглянувши у світлу кімнату, де тільки-но застелили ліжко. Він спотикнувся об робота-пилососа і з дурною посмішкою повернувся до Еліс.

— Це ти для мене прибирала? Я вражений тому як ти хочеш мені догодити. — Еліс хотіла сказати йому щось образливе. — І піжамка дуже гарна Пелюстка. — Щоки Еліс почервоніли ще сильніше, тепер вони горіли.

— Дурень! І вийди з моєї кімнати. Йди на кухню. — Еліс попрямувала на кухню в надії що він піде за нею. Коли вона дійшла до кухні, вставши на шпеньки дістала дві склянки

— ти гранатовий сік п’єш? — запитала Еліс

— Ну взагалі я не хворий, як дехто — Сказав Діма і почав сміятись — п’ю. Не забудь про таку ж гарну склянку як там на фото

Еліс налила йому сік у такий же стакан як на фото. Поклала тарілку з булочками та дві склянки поруч. Діма потягнувся за булочкою та відкусив трошки. Еліс затамувала подих.

— Ну? Занадто солодкі?

Діма заглянув у її погляд — Ні. Не занадто. Але пудри трохи багато. Чи ти це спеціально? Щоб мені сподобалось?

Еліс трохи нахмурилась. Але не встигла вона щось сказати як Діма заговорив. Тепер в його голосі було хвилювання.

— Пелюстка. Руку покажи.

— Що? Навіщо? Не покажу. — Еліс не зрозуміла і навпаки прибрала руки. А потім зрозуміла що він побачив опік.

Діма встав і схопив її за руку повертаючи її руку опіком до себе. — І що це? Це ти так ліки свої готувала? Пелюстка, ти завжди така необережна?

—  Відпусти! — викрикнула Еліс

Яким чином так трапилось що тепер в тебе на руці опік? — було видно що він хвилювався. Хоч брови й були зведені разом. Він був злий. Але не на неї. На себе що не зміг вберегти її.  — Пелюстко говори де аптечка.

— Йди допомагай. Своїй Аліні. Я сама зможу собі допомогти!

—  Пелюстко, ти що ревнуєш? До сестри? — Діма засміявся. А коли вже заспокоївся подивився на її лице. Вона стояла нахмурив брови, та трошки надувши губки. — Ти вже приготувала собі ліки — промовив він дивлячись в її очі з ніжністю. Він тримав її руки у своїх, і посміхався — де аптечка? Я не повторю в третє