Розділ 2

Розділ 2

Урок хімії мав бути звичайний, листя яке почало опадати кружляло у вальсі біля вікон в кабінет хімії. Стіни були сірі, на них були таблиці, формули, і багато чого цікавого для людини яка розуміла предмет. так як Ксюша. Вона любить цей предмет, то мала б як завжди слухати уважно, та відповідати на кожне запитання, але подрузі було не до уроку, коли бачила яка Еліс засмучена через слова Діми.
Вона написала записку, своїм гарним каліграфічним почерком, записка була на маленькому помаранчевому листочку, помаранчевий був улюблений колір Ксюши.

— <<сонце ти так через Діму?>> — було написано на тому папірці. Еліс написала тільки знак питання, типу не розуміла що подруга бачить її скляні від сліз очі. — <<я ж бачу! Очі червоні від сліз, давай я йому щось зроблю, тіки не плач…>>

Еліс усміхнулась, хоча всередині все ще палав вогонь образи. Картина у її голові підіймала її усмішку ще більше угору, як Ксюша, маленька дівчинка приблизним зростом 167-172 см, лялькової зовнішності, б’є "шафу" під 190 см, виглядала надзвичайно смішно.

— <<Не потрібно>> — коротко відповіла вона. — <<Раптом об нього нігтик забрудниш?>>

Ви почали сміятись, і вчителька з хімії перевела короткий погляд на них, щоб вони заспокоїлись. Ксюша достала ще один папірець.

— <<ну характер у Діми такий собі, а зовнішність? Тобі як?>> — написала Ксюша з надією, що Діма хоч так сподобався подрузі

— <<ну він...>> — вона відвела погляд, пальцем почавши стукати по екрану телефона. — <<Він урод. Ти бачила, які у нього жахливі очі, або стрижка, йому не личить, він цілий Жах!>> — написала Еліс, стараючись не показати що Хлопець був буквально ідеалом для неї, їй подобалось усе, окрім характеру.

— <<а якщо подумати? Я ж знаю що тобі таке подобається!>> — написала Ксюша

 
—<< якщо нормально>>— Еліс підкреслила слово нормально і навела його ще раз — <<попросить вибачення я подумаю над тим щоб додатись у групу.>>

—<< це означає що він тобі сподобався?>>

—<< не говори дурниць>>— написала Еліс, і поставила ручку у пенал, показуючи що більше листуватись на маленькому помаранчевому папірці не хоче.
Подруга посміхнулась, і почала слухати урок, навіть до дошки вийшла, в коли повернулась, то знову достала папірець і написала

— <<Ти ж любиш Азалію?>>

Ніжно-рожева азалія, Ксюша пам'ятала улюблену квітку Еліс, але вирішила перепитати. Квітка що розквітає пишною хмарою, нагадуючи ніжний рум'янець світанку.

Еліс кивнула головою і написала на листочку — <<ніжно-рожеву >>

Ксюша посміхнулась подрузі, і щось написала комусь в телефоні.

Це нагадало Ксюші про день народження Еліс пів року тому. Маленький букетик на гілочок 9 азалії, ніжно рожеві, упаковка біла на якій були рожеві сердечки, це було пів року тому. Еліс тоді святкувала своє п'ятнадцятиріччя в маленькому затишному кафе, прикрашеному м'якими гірляндами. Вона була в ніжно-фіолетовій сукні, і її посмішка сяяла яскравіше за всі свічки на торті., Еліс тоді виглядала як маленька дівчинка, ледве не пригала від щастя. Вона розглядала кожну пелюсточку. Букетик подарував її двоюрідний брат, він вибачився що таке мало, він на рік старше, Еліс. Він не був супер гарний, але гарні риси у нього були.

Еліс помітила, краєм ока. Як Ксюша пише в якусь групу.
—<<Завтра. Азалію. Ніжно рожеву.>>
Еліс не дала відправити смс.

 
— Ксюша. — грубим голосом пригрозивши кулаком прошипіла Еліс. Вона нагадувала кобру в даний момент. — кому ти хотіла це відправити?

—Дмитрику — з ніжною посмішкою відповіла Ксюша

У Еліс Метелики у шлунку злетіли догори. Вони почали друге життя. Хоч їй і подобалась думка про те що, їй подарують квіти. Але ні. Не Діма. Вона не хотіла щоб він дарував їй щось. Вона хотіла викрислити з свого життя. Це так вона хотіла сказати Ксюші. А насправді, вона хотіла. Він їй подобався, але не можна було сказати про це Ксюші.

— Ксюша, не потрібно, мені не потрібно від нього нічого — Еліс почала писати конспект після своїх слів. Хоч вона його і писала але її думки були зайняті ним. Його поглядом, словами. Вона помітила краєм ока що Ксюша все одно відправила смс, але вона зробила вигляд що не помітила.