РОЗДІЛ 11

  Дамен швидко забрав камінь і заховав у свою кишеню. Його погляд на мить затримався на моєму, у ньому блиснула непроникна рішучість. Потім він мовчки кивнув у бік виходу і, не кажучи й слова, передав мене охоронцям, наказавши провести до наших покоїв.

   — О, невже свято вже закінчилось?.. — прошепотіла я собі під ніс. — Отже, повертатись мені вже не потрібно?.. Попереду — перша шлюбна ніч.

   Коли я ступила в кімнату, мені перехопило подих.

   Простора опочивальня тонула у м’якому золотавому світлі десятків свічок, які миготіли по периметру кімнати, створюючи атмосферу тепла і таємничості. Вікна були прикрашені легкими шовковими тканинами, що спадали каскадами, а підлогу вистеляли килими з м’яким ворсом. Ложе з різьбленими колонами, прикрашене пелюстками квітів, виглядало мов із казки.

   Аріана вже чекала на мене. Вона мовчки допомогла мені роздягтись і прийняти ванну з лавандовою олією. Вода заспокоювала, але думки — ні. Потім вона вдягла на мене нічну сорочку з найтоншого шовку, яка ледь торкалась тіла. Відчуття було таким, ніби мене огорнула сама ніч.

  З кожною хвилиною наближення його приходу, серце билося дедалі сильніше.

   А раптом сказати йому, що у мене почались ці дні?..
Мені не хотілося консумовувати шлюб. Усе виглядало надто стрімко, надто невизначено. Якщо ми залишимо як є, згодом буде легше анулювати союз. Я не планувала ставати справжньою дружиною. Але й просити допомоги у Аріани я не наважувалась — не хотілось пояснень. Її погляд сьогодні був занадто пильним, і водночас теплим. Після приготувань вона навіть посміхнулась на прощання. Дивно. Зранку вона була похмурою. Треба буде розпитати її — щось тут не так.

   Я вже півгодини сиділа з келихом вина в руках. Вино було солодким, з легким присмаком спецій, воно зігрівало, але не знімало напруги. На столі поруч стояв другий келих — для нього.

   Раптом двері відчинились.

   Дамен увійшов мовчки. Його волосся блищало вогкими пасмами, він теж щойно прийняв ванну. Мені захотілось щось сказати, та слова застрягли в горлі. Він підійшов повільно, з якоюсь хижою грацією. Мовчки схилився, підняв мене на руки — і я завмерла.

   В його обіймах я відчула силу, яка могла як захистити, так і зламати. Його погляд був напруженим, але в ньому не було грубості. Лише — бажання. І щось більше. Можливо, вагання?

   Він опустив мене на ліжко, сів поруч, не відводячи очей.

   — Ти нервуєш? — прошепотів він. Його голос був хрипкуватим і теплим. —  Я не буду тебе змушувати. Але… дозволь мені просто бути поруч?

   Я кивнула. Руки тремтіли, але щось у його тоні змусило серце розтанути.

   Він обережно торкнувся мого плеча. Потім — шиї. Його пальці повільно ковзнули шкірою, ніби пізнаючи мене вперше. Я не відсахнулась. Навпаки, здається, мені хотілося цього дотику, але я боялась у цьому зізнатись навіть собі.

   Його губи торкнулись мого чола, потім щоки... і далі, нижче. Все в мені напружилось, але не від страху — від очікування. Він діяв повільно, обережно, неначе питав дозволу кожним рухом.

   Я заплющила очі, віддаючись моменту.

   Його дотики ставали впевненішими, та все ще залишались ніжними, з глибокою повагою до кожного мого подиху. Я відчувала, як моє тіло реагує — спершу сором'язливо, потім відкритіше, наче пробуджувалось від довгого сну.

   — Якщо ти скажеш "ні", я зупинюсь, — прошепотів він, доторкнувшись чолом до мого. Його дихання торкалось моїх губ, змішувалось з моїм.

   Я довго мовчала. Сумніви не зникли, але серед усіх почуттів на перший план вийшло щось інше — тепло, якого я давно не знала. Його дбайливість зламала мої внутрішні бар'єри. Він не вимагав. Він просто був поруч, і цього виявилось достатньо.

  — Лише… будь ніжним.

  Він відповів поцілунком — повільним, глибоким, таким, що залишав слід у душі. Його руки ковзнули до зав’язок нічної сорочки, а мої пальці — до його грудей, де відчувалось пришвидшене серцебиття.

   І в ту мить — коли наші тіла торкнулися повністю — щось спалахнуло.

  Мітка істинності, яку ми обоє носили ще з моменту з'єднання наших рук, раптом заяскравіла теплим, золотистим світлом. Її тепло пронизало нас обох, як м’яка хвиля енергії, що посилила кожне відчуття, кожну емоцію. Я відчула його так глибоко, ніби він був частиною мене завжди.

   Кожен дотик, кожен порух здавались водночас знайомими і новими. Його руки вивчали моє тіло, а моє серце — його душу. Ми більше не були двома окремими істотами — ми стали одним цілим.

   І коли наші тіла з’єднались, це було не просто фізичне злиття. Це було щось більше — як обіцянка, як клятва без слів. Я відчула, як розчиняюсь у ньому.

  Мітка спалахнула востаннє — яскраво, майже боляче, і ми обоє здригнулись. Потім — тиша. Глибока, солодка, сповнена пульсуючої близькості.

  Я лежала, заплющивши очі, притиснувшись до його грудей. Його рука обіймала мене, м’яко ковзаючи по спині.

  — Це було… — почала я, але не змогла закінчити.

  — Ідеально, — прошепотів він.

   Вже майже засинаючи, я з іронією подумала, що взагалі-то планувала уникнути цієї ночі. Але... що зроблено — те зроблено. І, відверто кажучи, мені сподобалося. Навіть дуже. Я ж із Землі, у нас з подібним простіше. То чому б і не дозволити собі трохи задоволення? Тим паче — з таким чоловіком.