РОЗДІЛ 8

Міра

     Прокидалась я важко — здається, це вже стало звичкою в цьому світі.
Наче каток проїхався по мені: кожен м'яз нив, голова гуділа, а повіки відмовлялися відкриватися. І все ж я пам’ятала. Пам’ятала кожну деталь — події в Ковзні, несподівану зустріч із сестрою… Господи, я навіть не встигла її по-справжньому знайти, як уже втратила. Це боліло неймовірно — глибоко, зсередини, так, ніби з мене вирвали частину душі. Але тепер я знала правду.

    Я дізналася, навіщо я потрібна Дамену. І чому він так наполегливо прагне одружитися зі мною. Але стати розмінною монетою — ще й в іншому світі — я точно не збиралася.

    Чомусь мені досі важко прийняти той факт, що я народилася тут. Усе моє життя минуло в сучасному світі, на планеті Земля. І тепер майже кожна дрібниця навколо — не просто незнайома, а лякаюча.

   Міранда так і не пояснила, чому я палала, мов купальське багаття. Що це взагалі було? Магія? Прокляття? Доля? Відповіді доведеться шукати самій.

  Цікаво, чи існує тут щось схоже на інтернет? Чи доведеться, як тій миші, ритися у горах пилюжних фоліантів?

   Трохи підвівшись на лікоть, я помітила, що Дамен сидить поруч у кріслі.
Його голова була схилена, очі заплющені, а під ними залягли темні кола — ознака безсонних ночей. Невже я так довго була непритомна?

   А де Аріана?..

   Я обережно спробувала піднятись, щоб пройти до вбиральні, та щойно я ворухнулась — Дамен тут же прокинувся, наче відчув моє пробудження. Сонно провів долонями по обличчю, стираючи рештки дрімоти, й кинув на мене погляд, сповнений такого щирого полегшення, що я мимоволі здивувалась.

   — Міра?.. Тобі краще? Чому встала? — його голос був хрипким, трохи знервованим, але м’яким.

  Я знітилась. Невже не зрозуміло, чому я встала? Поглянула вбік, у бік дверей до ванної, переминаючись з ноги на ногу.

  Нарешті до нього дійшло. Він швидко підвівся, підійшов до мене й, обережно підтримуючи під руку, провів до дверей.

  — Сама впораєшся? — тихо запитав із несподіваною турботою.

   Я мовчки кивнула.

  Боже, звідки в ньому раптом стільки ніжності? Ще зовсім нещодавно ми мовчки домовилися ігнорувати одне одного або принаймні зберігати байдужість. А тепер…

   Привівши себе до ладу, я обережно визирнула з вбиральні, сподіваючись, що Дамен уже пішов. Але де там. Він все ще сидів у тому ж кріслі, підпираючи підборіддя рукою, погляд його був уважний, майже зосереджений — очевидно, чекав на мене.

   Я розчаровано зітхнула й, не кажучи ні слова, повернулася до ліжка. Слабкість ще не відпустила: тіло мов наливалося свинцем, а в очах почало рябіти. Наплювавши на пристойність, я знову лягла, дозволяючи собі хоча б кілька хвилин перепочинку.

   Дамен одразу підскочив, допоміг вмоститися зручніше, ще й накинув ковдру, дбайливо заправляючи краї. Ні, це точно той самий Дамен-дракон, що гарчав на мене? Може, його підмінили, поки я «відпочивала» в Тіньовій Пустці?

   — Я покликав твою служницю. Вона принесе щось легке. Тобі потрібно поїсти… І ще, Міро, нам треба поговорити.

  Міро…
   Я здригнулась. Дивно, що він скоротив моє ім’я — і саме до справжнього. Несподівано в голові промайнуло питання: чому батьки назвали нас із сестрою так схоже? Міра й Міранда… Мовби відлуння одне одного.

    У цей момент до кімнати увійшла Аріана. В руках вона тримала піднос із чашкою бульйону й маленькою піалкою — мабуть, чай чи якийсь цілющий відвар. Аромат був дивовижний — теплий, трав’янистий, із нотками м’яти й чогось солодкого. Мій апетит, якого не було, раптово прокинувся.

   Я мовчки взяла ложку, а Дамен терпляче чекав, поки я поїм. Аріана, перш ніж піти, кинула на мене дивний погляд — суміш настороженості, легкого осуду і ще чогось — миттєвого, майже невловимого. Але мені це зовсім не сподобалось.

  Після всього, що я побачила в тих видіннях, недовіра стала моїм новим рефлексом. І, чесно кажучи, на те є дуже серйозні підстави.

   Зволікати довго я не могла. Взявши чашку гарячого чаю до рук, повільно повернулася до Дамена й, намагаючись зберігати спокій, сказала:

— Я слухаю. Ти хотів поговорити?

— Так… — Він на хвилину замовк, наче зважував слова. Його погляд втупився кудись повз мене. — Хотів спитати… про те, яку магію ти використала в Ковзні. Ти врятувала мені життя. Чесно кажучи, я такого не очікував. І не здогадувався, що у твоїй родині є маги вогню.

   Що я мала йому відповісти? Збрехати знову? Мені потрібно було бути максимально обережною — правдивою настільки, наскільки це можливо, щоб не викликати підозр. Після тієї сцени з мого видіння, де він обіймав іншу, мої почуття до нього почали змінюватися. Як можна, маючи одну кохану, вже планувати подорож по іншу — майбутню дружину? А що далі? Мовчки приймати роль законної дружини, закривати очі на коханку? Ні. Я на це не піду. Я не дозволю себе зневажати.

  Зібравши всі думки докупи, вирішила триматися тієї ж версії, яку вже одного разу озвучила. Немає сенсу відкривати йому правду. Нехай вірить, що я — Міранда.

— Я… не знаю, що сказати. Я вже згадувала — багато чого не пам’ятаю. Кілька днів тому я впала зі сходів і… прокинулась, не пам’ятаючи нічого. Навіть свого імені. Його мені сказала Аріана — буквально за кілька годин до зустрічі з тобою.