Останні пелюстки троянди

Думаєш, я піду кроками смерті, щоб зрозуміти твою свідомість? Я не для того стільки аналізував, щоб побачити троянду, яка, як дівчина, вмирає на граніті. Червоний колір стікає в землю. Вона шипами та поглядом завдає болю іншим, пробиває руки до крові. Потім її кинуть у вогнище й вона буде там кричати. Але через сміх людей нічого не буде чутно. Вони розійдуться по своїх свідомостях, холодний вітер занесе її останні пелюстки чи навіть її біле волосся в синє море.

Її знайде бідний рибалка на пустинному березі. Вона вхопиться корінням за землю. Будуть видні її кроки. Вона стоятиме самотньою та у всій своїй красі дивитиметься на захід сонця, ридатиме з дощем і буде говорити птахам як її колись звали. Буде торкатися рукою своїх грудей і не відчуватиме серця. Її очі стануть зеленими. Її хотітимуть зірвати і розтлити, але вона залишиться сильною до перших заморозків смерті.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4741 в Сучасна проза
#4931 в Різне

У тексті є: троянда, свідомість, дівчина

Відредаговано: 29.06.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись