Останнє Насіння
[Запис другий. Лавка на набережній]
Сьогодні я не пішла одразу додому. Було нестерпно думати про те, що доведеться знову вмикати серіал. Я звернула до набережної. Просто сиділа на лавці й дивилася на воду.
І побачила їх. Два записники, перев'язані мотузкою. Вони просто лежали на іншому кінці лавки. Хтось забув. Я озирнулася — нікого.
Я взяла їх. Відчуття було дивним. У моєму світі одноразових стаканчиків і паперових серветок я тримала в руках щось... справжнє. Груба палітурка, потерта на кутах.
Вдома я розв'язала мотузку. Почала з першого. І провалилася. Слова були дивними, химерними, але живими. Про кульбабу, що пробила асфальт, про танок пакета на вітрі. Про душу речей. Потім я відкрила другий. Він був іншим. Сумніви, спроби, роздуми про власну чашку, про тіні, про кавоварку...
Я читала всю ніч.
Я не знаю, хто ці люди. Але вперше за багато місяців я відчула щось, окрім втоми. Я відчула заздрість. Вони вміли бачити. А я — сліпа.
Я поклала записники поруч із ліжком. Я не знаю, що з ними робити. Але я знаю одне: завтра вранці, коли я буду робити першу з сотні чашок кави, я спробую подивитися. По-справжньому подивитися на людину, яка її замовить.
Може, це і є початок.
Відредаговано: 28.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
