Історія перша "Чужинці", розділ 1.

Юнак поступово приходив до тями коли відчув, як проходить крізь щось щільне, а разом з тим вологе та холодне. Це щось, буквально, наче видавлювало його з себе. Ці відчуття явно не з приємних, але таке наче необхідні для всього наступного існування. Це тривало лишень кілька секунд, аж допоки не відчув що нарешті став вільним. Та навіть тепер свідомість до нього ще не повністю повернулась, все відбувалось поступово.

Не відомо скільки пройшло часу, аж раптом юнак глибоко вдихнув. Від цього, неначе, заболіли легені, але й це тривало не довго. Лишень тоді розплющив очі.

Над ним розкинулась ідеальна небесна блакить, посередині якої розташувалось сонце. Юнак прикрив очі долонею, але не заплющував їх. Згодом повернув голову вбік, де побачив доволі красиве поле, всіяне яскравою зеленою травою. З іншого боку виднівся ліс, але до нього ще потрібно довго йти.

Відчувши прилив сил, юнак нарешті підвівся. Тепер ж, на що він звернув увагу, не навколишній світ, а сам на себе. Спершу оглянув свої, доволі кремезні руки із широкими долонями та грубими пальцями. Решта тіла не поступалось у масивності рукам, широкі плечі могутні груди та рельєфний живіт робили його схожими на древньогрецького атлета, з котрого б скульптури ліпити. Річ в тім, що на ньому зовсім не було одягу, та і сам він доволі брудний. Відразу ж прикрив руками те, що не потрібно виставляти на показ, а разом з тим оглянувся, чи нікого навколо немає, аби не побачили його. Навколо справді нікого, тож його наготу ніхто не помітить, принаймні в цей момент.

Звісна річ, разом з цим виникло безліч питань: Де він? Як він сюди потрапив? Чому такий брудний? Та чому зовсім без одягу? На жаль, на жодне з цих питань не мав відповіді.

Він зовсім не знав, що повинен робити, в голові роїлось безліч варіантів, серед яких жоден не видавався правильним. Тому продовжував сидіти на землі, прикрившись руками, крутячи головою у різні боки, боячись, що хтось прийде і побачить його таким.

Аж раптом, страх перетворився на надію. Зринула версія, що неподалік може ще хтось такий бути у подібній ситуації. Лежить ще непритомним, але може дещо пам’ятає, або ж навіть все знає. Юнак миттю підвівся та знову оглянуся навколо, вже уважніше. Навіть пробіг кілька кроків у різні боки, сподіваючись на когось таки натрапити. Коли ж цього не трапилось, вирішив погукати. Але навіть на стандартне: «Є тут хтось?» і тому подібне, ніхто не озвався.

Безглуздо пройшовшись так кілька хвилин, юнак знову задумався над тим, що повинен робити. Все ще прикриваючись, вглядався у горизонт, гадаючи, куди варто йти. Припустив, що у ліс краще не йти, оскільки там може поранити босі стопи об розкинуті повсюди гілки. А ось тут, де земля встелена травою, не варто переживати за травми.

Юнак йшов крок за кроком, не змінюючи напряму. Через кілька хвилин, нарешті, трапилось те, що можна назвати хорошим знаком, він натрапив на протоптану стежку. А це означає, що неподалік є якійсь люди, котрі можуть допомогти йому з одягом. Звісна річ, перед тим всім, їм потрібно пояснити чому він в такому становищі. Але таке пояснення ще потрібно придумати, позаяк юнак досі нічого не зумів пригадати.

Він не довго думав у який бік йти, просто пішов, очікуючи, що рано чи пізно йому точно хтось трапиться. Головне, аби його не сприйняли за якогось хворого, чи тому подібне, аби зрозуміли його становище, та щоби поділились одягом, дали би помитись, змити цей бруд, що покривав його тіло. А також, пояснили, де він є.

Йдучи, юнак знову й знову пробував пригадати, що ж з ним трапилось, як він міг опинитись у такому становищі. Але, все більше жахаючись, почав усвідомлювати, що зовсім нічого не пам’ятає.

─ Чорт забирай, я навіть імені свого не пригадую, - тремтячим голосом мовив він.

Це вже не жарти. Все, що зринало у його пам’яті нагадувало радше сон, який колись давно приснився, але вже встиг вивітритись із голови. Там наче були якійсь гулянки, бійки, відчуття тривоги, а також ейфорія. З всіх цих уривків зовсім не можливо скласти якусь цілісну картину.

Але юнак не з таких, які чогось довго бояться, з часом це переросло у хвилювання, а згодом вирішив, що потім саме все вирішиться. Мабуть доволі сильно перепив, що його аж сюди занесло. Він прекрасно знав, що є певні наркотики, котрі відбивають пам'ять на певний час, тож списав все на їх дію. Вирішивши, що пам’ять сама повернеться, на цьому більше не зациклювався. Крім того, вже придумав, як пояснювати свою наготу, власне тим самим, що випив занадто багато алкоголю, тому з ним й трапилась така ситуація. Подумаєш, з ким не трапляється, нехай спершу вкажуть пальцем на святого, а тоді звинувачуватимуть його. А враховуючи, що ніде не видно ніяких слідів хірургічного втручання, значить ніхто у нього нічого не вирізав, а значить, хвилюватись немає про що. Вирішив, що коли до нього повернеться пам'ять і згадає все та всіх, доволі жорстко покарає всіх тих жартівників, котрі посміли таке з ним вчинити.

Минув ще деякий час, як юнак таки побачив вдалині те, що так прагнув. Виднівся якийсь населений пункт. З вигляду звичайне село, зовсім нічим не примітне. Здалека дивлячись на нього, юнак припустив, що занесло його набагато дальше, ніж міг очікувати, він явно не біля якогось великого міста. А це означає, що йому потрібно доволі довго добиратись до власного дому. За той час пам'ять точно повинна повернутись. Дія таких наркотиків триває не більше доби, а день вже й так поступово наближається до кінця.

На краю села вимальовувалась самотня хатина. Невеличке подвір’я відгороджене від решти світу доволі паршивим дерев’яним парканом, для руйнування котрого не треба прикладати багато сил. Хвіртка також не викликала надію, можна тільки задати питання, як вона досі ще стоїть, чому її ще ніхто не зняв та не заховав де інде. На подвір’ї не спостерігалось якоїсь розкоші, лишень криниця, та невеличке господарське приміщення. Та й хатина доволі нещасно виглядала, стара дерев’яна мазанка, яких, здавалось - би, вже ніхто не будує.