I

— Валько-о-о-о! — Від протяжного бабиного репету кури позривалися з виритих кубел і стали верещати як різані. — Валько-о-о-о! Ану сюди йди!

— Ага, так біжу аж спотикаюся, — тихо відказувала Валька.

Вона сиділа за стодолою і лузала старі гарбузові диньки. Ще з дитинства мала схованку між старою ржавою тачкою, яку ніхто не смів викинути, і саньми. Дід коней давно не тримав, і саньми їздили хіба раз чи два на зиму, коли позичали нещасну облізлу клячу в сусіда-пияка. Та коняка хиталася від вітру, а до ребер можна було вколотися. Валька за той день старалася відгодувати кобилу на місяць вперед. А дід казав, що то такий бартер не вартий вижертого харчу.

— Валько! Валько, а шоб тебе чорти вхопили! Приб’ю тебе, бігме боже!

— То, бабо, ти до чорта, чи до бога взиваєш? Нє, шоб до якоїсь одної інстанції звертатися.

Валентина все ще лузала насіння і щоразу старалася виплюнути шкралупку далі за попередню. Вона чекала, коли вже баба видасть всі свої погрози і піде з дому, щоб можна було гайнути до Таїски. Ще пару раз покричить, потім попросить, потім покличе діда, а тоді дасть собі спокій.

— Валько! Шоб тебе хробак з’їв! Ти мені перевела купу цукру і яєць! — Баба ніяк не здавалася. — А нє, шоб було спитати спочатку! Ти не знаєш, шо то зараз дефіцит? Не знати, коли до того магазину цукор привезуть!

Валька знала про дефіцит. Щодня тільки про нього і слухала. Кілька років тому в хаті лиш чути було про перестройку. Потім забалакали про розпад Союзу. Тепер не стихає мова про незалежність. Всі мали таку надію, що нарешті заживуть по-людськи. Але поки що з того всього був лиш дефіцит, відсутність зарплат, всюди скорочували робочих, позникали автобусні рейси. Але найбільше в хаті Горошків падкали за втраченими грошима на ощадних книжках.

Щодня дід знаходив паралелі і тілько й згадував, як «банда большовиків» вкрала його кревні. Вальці шкода було діда і бабу. Та що тут зробиш. Треба забути і відпустити ситуацію, бо ніхто тих збережень їм вже не віддасть. Хоч Валентина і не була дурна, але повністю відчути всю глибину того положення ще не могла. Поки що лахи, танці і компанія були важливіші за статки і стабільність.

— Валько! Та йди вже сюди, не буду більше сваритися, — голос баби вже був добрішим і не полохав живність в дворі.

— Ага, ніби я нині вродилася, не знаю вас всіх, — бурмотіла дівчина і витріпувала старий облізлий светр з гарбузових лушпайок.

Як-не-як до хлопців підуть. Хоч малий Пацьорок і Карась не мужчіни її мєчти, але тримати марку треба.

— Грицьку! Грицьку! Йди скажи їй шось! Бо доведе мене до бєлого калєнія! — Вона на секунду задумалася і додала. — Тільки культурно!

Баба гримнула дверима. Таки пішла. Ну, ще трохи, і спектакль скінчиться.

— Валько! Ти чого знов бабу до приступу доводиш? Ану йди сюди! Мать твою за ногу!

Коли дід побачив, що його так само продинамлять, як і бабу, завівся на повну. Сварився довго і смачно. Згадував родичів, їхні частини тіла і біографії. І коли дід видав під кінець монологу «І їбї його мать!» раптом замовк. Валька зрозуміла, що дід завис і не може згадати, що хотів. Останніми роками таке бувало все частіше.

Вона хапнула великий плетений кошик з кукурудзою і пішла на подвір’я. Як ні в чому не бувало поставила ношу перед зголоднілими курчатами і подивилася беземоційним поглядом на діда.

— Шо там таке, діду? Шо хотів? — Жоден мускул на її обличчі не смикнувся, тільки очі реготали.

Дід силувався згадати, але нічого не виходило. Він знав, що Валька знає. Валька знала, що він знає, що вона знає. Але грати в ту гру було весело. Бідний старий не міг зізнатися собі і своїм домашнім, що пам’ять останнім часом почала підводити.

— А чого я тебе, Валько, кликав? — Дід намагався не показувати розгубленості.

— Певно, на пошту хотів відправити і в магазин. За газетами і папіросами.

— Точно. Піди но, треба свіжу пресу почитати.

— Добре. Я курам всиплю і збігаю.

— Ага, — тільки і буркнув дід. — Ото вже колись були папіроси, а то та банда і сюди добралася. Ну ти подумай тільки, колись було по двайціть штук, а то вже по вісімнайціть за ту саму ціну. Ото вже банда, от банда, обкрадає на рівному місці! Скажеш продавщиці, най запише там, а я з пенсії віддам.

— Добре, скажу, — Той сценарій Валька програвала вже не раз.

Валентина попідтакувала дідові про злодіїв при владі і сипнула трохи кукурудзи курям. Дід пішов до хати, бо на дворі вже стало припікати від травневого сонця. Валька побігла до свого сховку. За одною з вицвілих дошок в підлозі стодоли розмістився її «тайник». Вона ще зранку встигла збігати в магазин і взяла смердючу Пріму. Продавщиця старої виправки давала сигарети Валентині виключно через авторитет її баби. Другу шпану неповнолітню ганяла геть, навіть якщо вони мали гроші.

Вправно розпакувавши пачку, Валька вийняла дві сигарети і гарненько заклеїла коробочу. Таку операцію вона провертала вже років зо два. Даремно дід кляв нову владу. Того разу вона була ні при чому. Сигарети були її валютою. От нині підуть з Таїскою до хлопців і виміняють на якісь дівчачі штучки. Карась Таїсі точно фарбу привіз. Та й для Вальки щось гарненьке знайдеться. Добре, що Таїска гарна і всім подобається. З того є якийсь толк.