Розділ 15.Порожнеча

Еріка повернулася до будинку Марка. На її руках залишилася кров — і її власний злочин, і сліди того, що сталося з Марі, тепер були частиною її життя.

Вона відчинила двері без стуку.

Марк сидів у кутку, прив'язаний до стільця. Почувши кроки, він підняв голову. Побачивши Еріку, завмер від жаху.

— Ти… знову… — прошепотів він.

Еріка всміхнулася, ніби повернулася додому після звичайної прогулянки.

— Так, коханий. Я повернулася. Тепер ми будемо разом. Завжди.

— Еріко, будь ласка, відпусти мене, — благав Марк.

Він намагався говорити спокійно, сподіваючись, що зможе достукатися до неї. Та Еріка навіть не задумалася над його проханням.

— Ні, — відповіла вона. — Ти мій. Тільки мій.

Вона сіла поруч, поклала голову йому на коліна й заплющила очі.

— Я так довго чекала на це, — прошепотіла вона. — Так довго…

Марк мовчав.

Він більше не знав, що сказати. Перед ним була людина, яка називала його коханим, але не чула його благань. Людина, яка заради власного бажання знищила чуже життя й тепер вважала, що має право розпоряджатися його долею.

Він розумів: Еріка не в собі. Вона здатна на все, і жодне його слово не гарантує, що він буде в безпеці.

Усього за один день Марк утратив майже все, що мало для нього значення. Він утратив кохану людину, свободу й надію на майбутнє. Те, що ще вчора здавалося життям, тепер перетворилося на порожнечу.

Він сидів нерухомо, дивлячись перед собою, і намагався збагнути, як усе могло дійти до цього.

А Еріка залишалася поруч, переконана, що нарешті отримала бажане.

Вона не знала, що минуле, яке вона намагалася поховати, ще не сказало свого останнього слова.