Розділ 14. Полон

Еріка приїхала до будинку Марка. Після всього, що сталося, вона була переконана: тепер ніхто більше не завадить їй бути з ним.

Марк відчинив двері.

Він навіть не встиг зрозуміти, що відбувається, як опинився в мішку. Еріка зв'язала його, заклеїла йому рот скотчем і потягла до машини.

Марк пручався, намагався кричати, але його голос губився в тканині. Він не розумів, чому це робить людина, яку знав так давно, і що вона задумала.

Еріка відвезла його до лісу — подалі від людей, міста й усього, що могло б їм завадити.

Вона витягла Марка з мішка й прив'язала до дерева. Коли зняла скотч, він одразу заговорив:

— Що тобі від мене треба?!

Еріка нахилилася до нього й погладила по обличчю.

— Марі більше немає, — прошепотіла вона. — Тепер ніхто не заважає нам бути разом.

Марк завмер. Він дивився на неї, намагаючись усвідомити почуте.

— Що? Що ти зробила?

— Те, що мала зробити давно.

Його обличчя зблідло.

— Ти… ти вбила її?

— Так, — усміхнулася Еріка. — І тепер ми будемо разом. Назавжди.

— Ти божевільна! — закричав Марк. — Я кохаю Марі! Тільки її!

Усмішка зникла з обличчя Еріки лише на мить. Та вона швидко опанувала себе.

— Ти навчишся любити мене, — сказала вона. — У нас багато часу.

Вона почала розстібати його одяг. Марк відчайдушно пручався, намагаючись звільнитися, але мотузки були міцними.

— Ні! — кричав він. — Не роби цього!

Еріка не слухала.

Вона більше не бачила перед собою налякану людину, яка благала її зупинитися. У її свідомості існував лише власний світ — світ, у якому Марк належав тільки їй.

А Марк розумів: перед ним уже не та Еріка, яку він колись знав. Вона перейшла межу, за якою кохання перетворюється на одержимість, а бажання бути поруч — на прагнення володіти іншою людиною.

І тепер він був у її владі.