Останнє кохання

Розділ 13. Кров

Еріка під'їхала до будинку Марі. Її серце билося так сильно, ніби ось-ось мало вирватися з грудей.

Вона вийшла з машини й попрямувала до дверей. Дощ не вщухав, краплі стікали по її обличчю, але вона не звертала на них уваги.

Еріка постукала.

Тиша.

Вона постукала знову, цього разу сильніше.

— Марі, виходь! — крикнула вона.

За мить двері відчинилися. На порозі стояла Марі — у піжамі, із заспаними очима. Побачивши подругу серед ночі, вона здивовано насупилася.

— Еріко? Ти чого прийшла? Щось сталося?

Еріка мовчала.

Марі дивилася на неї, чекаючи відповіді, не розуміючи, чому подруга не промовляє ані слова.

Раптом Еріка дістала з сумки молоток.

Марі не встигла нічого зрозуміти.

Удар.

Ще один.

Іще.

Усе сталося так швидко, що Марі не встигла навіть оговтатися. Кров бризнула на стіни. Вона впала, а її очі завмерли, втупившись у порожнечу.

Еріка залишилася стояти над її тілом. Вона важко дихала, але на її обличчі з'явилася усмішка.

— Тепер він буде тільки моїм, — прошепотіла вона.

У цих словах не було ні жалю, ні сумнівів. Лише холодна впевненість людини, яка переконала себе, що має право вирішувати чужу долю.

Еріка вийшла з будинку, залишивши за собою кривавий слід.

Дощ продовжував падати, змиваючи кров з її рук. Та він не міг змити те, що сталося, і не міг очистити її душу.

Для Еріки це здавалося кінцем перешкод на шляху до Марка.

Але вона ще не знала, що її

Подобається

#5446 в Любовні романи
#1166 в Короткий любовний роман
#166 в Історичний любовний роман

Відредаговано: 11.10.2026