Розділ 1. Осінній приїзд

Осінь прийшла непомітно.

Золоті листки кружляли в повітрі, ніби маленькі метелики, а прохолодний вітер ніс із собою запах дощу та старих дерев. Софі сиділа біля вікна карети й дивилася на дорогу, яка вела до містечка, де вона мала провести найближчі місяці.

Її серце билося швидше від хвилювання.

Попереду чекало нове життя.

— Ми майже приїхали, панно Софі, — усміхнувся кучер.

Дівчина кивнула й міцніше стиснула в руках невелику книжку. Вона завжди брала її із собою, коли хвилювалася.

За вікном з'явилися перші будинки. Вузькі вулички були прикрашені осіннім листям, а на площі люди поспішали у своїх справах.

Софі усміхнулася.

Містечко здавалося затишним.

Карета зупинилася біля старого двоповерхового будинку з виноградом на стінах.

— Ласкаво просимо додому, — сказав кучер.

Додому...

Це слово здалося дивним.

Софі повільно вийшла з карети й озирнулася навколо. Небо було затягнуте легкими хмарами, а дерева сяяли всіма відтінками золота та багрянцю.

Раптом її увагу привернув юнак, який стояв біля воріт сусіднього будинку.

Високий, темноволосий, у темному пальті.

На мить їхні погляди зустрілися.

Софі швидко відвела очі.

Серце чомусь забилося трохи швидше.

— Дивно... — прошепотіла вона сама собі.

Вона навіть не знала його імені.

Та відчувала, що ця осінь принесе в її життя щось особливе.

Щось, що змінить усе.

А десь далеко вітер підхопив старий пожовклий лист, ніби сама доля вже починала писати історію їхнього кохання...