13 Фінал

Аластар

Вже дуже скоро все це має скінчитися. 

Я злегка посміхаюся сам собі. Мав би радіти, однак чомусь відчуваю сум. 

Стою на пагорбі і окидую поглядом осквернену відьмою землю. 

Долоні самі собою стискаються в кулаки. Всі ці почуття... Напевно все тому, що я отримав фізичну оболонку. 

Так. Проблема точно в цьому. 

Все ще чекаю. Для того, хто чекав тисячоліттями, очікування довжиною в декілька хвилин не має складати жодних проблем, однак останнім часом для мене воно стало ще однією справжньою проблемою. 

П’ять.

Вогонь спалахує з різних боків від Нісси.

Чотири.

Дістаю з кишені маленьке дзеркало.

Три.

Відьма майже повністю розслабилася...

Два.

Дивлюся в люстерко, готовий переміститися і опинитися прямо перед Гориславою.

Один.

Час...

З’являюся з самого кулону на грудях клятої відьми. 

Не даючи їй оговтатись, змахую рукою, піднімаючи мало не справжню бурю, в один рух гашу кляте ритуальне полум’я. Мої очі самі знаходять очі Нісси і я чомусь посміхаюся.

Аж раптом бачу в її очах непідробний страх. 

— Обережно!... - кричить вона мені. 

Не встигаю я знов переключитися на відьму, як її змій-фамільяр накидується на мене, міцно обхоплюючи мою фізичну оболонку. 

— Атам... — шепочу я, після чого чорний ритуальний ніж відьми зникає з жертовнику і опиняється у мене в руках.

Тепер шляху назад вже нема. 

Я від чогось усміхаюсь, встромлюючи ніж прямо в серце потойбічної тварюки Горислави, яка саме намагалася мене вдавити.

Все ж, моє серце чорне, навіть не зважаючи на неї...

Змій, замість того, щоб впасти мертвою тушкою, починає розкладатися ще до того, як торкається землі, відьма починає пронизливо кричати, а я... Я раптом відчуваю у грудях якийсь стукіт.

Хитаю головою, хочу прибрати дивне марення чи що воно таке, однак стукіт не зупиняється, а стає ще гучнішим. Стучить так сильно, що я навіть перестаю чути відьомські воплі, з якими Горислава біжить прямо на мене. 

«Якщо не зупинишся....» — вдруге за всю свою службу чую цей голос, але все одно з легкістю впізнаю його. 

— Знаю, — шепочу я, усміхаючись і стискаючи ніж в моїй руці. 

— Ні, договір... — Нісса якимось чином розвіює магію зілля, яке мало змусити її лежати безвольною лялькою. 

Горислава підлітає до мене і шипить якесь закляття, паралельно замахуючись ножем. 

Я ухиляюсь легко, надто легко, Тепер для мене все відбувається як в уповільненій зйомці і я навіть встигаю кинути погляд на Ніссу. 

Вона лежить і дивиться прямо на мене, тягне до мене свою слабку худеньку ручку...  Ніби знає, що я збираюся зробити. 

«Ми маємо заключити договір, інакше...» 

Усміхаюся і відчуваю в грудях якусь важкість і одночасно легкість.

Нісса хвилюється за мене. Я чую ці її думки і від того цей дивний стук в грудях стає ще гучнішим. 

Я знов ухиляюся від випаду скаженої відьми, а потім розвертаюся і одним чітким рухом забираю її життя. 

Горислава падає на землю, хрипить тіло без душі, в мить старішає і затихає... 

Нісса

В відчуваю як тоншають грані між світами. І там не тільки демони, що приходять по душі смертних. В цю ніч ще приходять тіні померлих предків. Певно і моя бабуся та мама тут. Вони остерігають мене. Та надто пізно щось змінити.  Я раптом розумію, що проклятий демон не зрадив, він зробив щось, що не вкладається  в моїй голові. 

Наплював на договір. На те, що так сильно від мене вимагав… 

І мені боляче. Бо навіть тіні нашіптують, що так чинити не можна. За все є плата. Якщо не моя душа то його. А чи була вона у нього? Мабуть була, інакше б що нас так сплавило в одне ціле? 

Інакше, чому б мені було так боляче… Невже це і є кохання? Збочене, неправильне, чи навпаки, те єдине, що і могло бути?

І оминути чи уникнути його ні  я, ні він не могли? 

Як складно це все осягнути і зрозуміти. Ніхто не розповідав мені що саме відчуває людина коли любить. Ми ж всі жили замороженими. А тепер - я як людина без шкіри. Один суцільний нерв, і кожна частинка мого тіла тремтить від передчуття біди.

Стрімко руйнуються чари Горислави. Ніби тяжкі пудові кайдани падають з мене, не тисне вже нічого, але набирати повні груди повітря так лячно. Так боляче робити ці подихи, знаючи що той, хто міг би бути все життя поруч зараз приймає на себе весь страшний удар порушених угод.

Аластар

Відьма помирає і я нарешті розумію, що тепер Нісса буде вільною.