9 Нісса

Аластар зник. Просто розчинився в повітрі залишивши на губах присмак вогню. А я без сил впала на ліжко. За вікном займався новий день.

З миті на мить має з'явитися Горислава. Всю ніч вона займалась своїми темними справами. Готувала ритуал. Не знаю навіть де він відбудеться цього разу. Хрещена гадає на книзі, і та вказує їй шлях до нового місця, де б сам Сатана хотів з'явитися цьогоріч. Там чорнокнижниця здійснює призив. Але спершу треба зробити підготування.

Вона хвилюється перед цими ночами, як молода дівчина перед побаченням. Всі рухи Горислави стають нервовими, різкими, як  і слова які вона промовляє. І все що її турбує – Рогатий, якого вона побачить знову.  

Через наш зв'язок я відчуваю коливання емоцій хрещеної тим сильніше, чим ближче вона від мене.

От і зараз варто було упасти на ліжко, щоб хоча б трішки відпочити і привести свої думки в порядок, як я зрозуміла, що Горислава повернулась.

Про сон мова вже не йшла.

Залишалось подумати, як вмовити Аластара мені допомогти без жертв.

Вірити йому я не могла. Але думки про нього викликали якесь солодке завмирання в грудях. Не розумію, чи то емоції Горислави, чи сам демон впливає на мене, чи я і справді щось до нього відчуваю.

Ой, а чому б я могла щось відчувати? Перший поцілунок? Проти моєї волі між іншим. Але ж як він мене схвилював. Не можна заперечувати, що Алалстар дуже дивне і притягуюче створіння.

Думки полетіли геть в невірному напрямку. А що якби я не пручалась? Щоб він зі мною зробив?

Його потужне тіло затиснуте в шкіряні штани і чорну футболку, красиве обличчя, довгі пальці, і темні очі - все таке привабливе. Якщо не знати як він з'явився в моїй кімнаті, можна було б сприймати чоловіка як байкера чи просто якогось неформала. І як би простіше мені було, якби він і справді був звичайною людиною.

Можна було б принаймні перед смертю відчути як це бути з чоловіком.

Стоп. Та про що я думаю взагалі?! Про які такі любовні потіхи може йти мова перед лицем загибелі? Але я вже ухопилась за нову думку. А що якщо він погодиться замість моєї душі взяти в оплату цноту? Подумала і залилась румянцем. Але думка не викликала такого вже сильного неприйняття.

Нісса і секс з інфернальним створінням… Я хіхікнула, і дозволила уяві трішки більше запустити своє коріння в мій мозок. А що? Хіба це вже так  і погано? Зламати Гориславі всі плани. Моя цінність перед Рогатим впаде врази, якщо виявиться що вже не незаймана. Уявляю як він розлютиться, якщо хрещена підсуне йому зіпсований товар.

Та в тім, що б там собі не надумала, я навряд чи справді наважусь на таке.

- Нісссса, - я аж підскочила на ліжку, коли почула цей мерзенний звук.

- Чого тобі Хаарон? – з відразою спостерігаю, як чорний змій заповзає мені на ліжко, і відчуваю ноги подалі від його блискучого слизького тіла.

- Ссссавтра я сссспробую на сссссмак твою ссссестру, - сичить фамільяр Горислави, і вищерює два гострих верхніх зуби.

- Ні! – різко відповідаю змію.

Але він тільки сичить, що має означати сміх.

- Іди, Нісссса, хассссяйка чекає тебе,- тварюка скрутилась клубком на моїх простирадлах, показуючи що тепер це його ліжко.

«Щоб ти луснув», - подумки бажаю істоті.

А сама міняю нічну сорочку на сукню, і плетусь до хрещеної. Навіть в останній день для мене знайдеться робота.

Ще в коридорі я чую кавчання, що лунає з кухні. І мене пересмикує від відрази.

Горслава стоїть біля столу. По вигляду звичайна жінка років тридцяти, не на багато старша від мене. Вона сноровито відрізає великим кухонним ножем голови чорним кошенятам, і зціджує кров у світлу емальовану каструлю.

- Принеси ладан, Нісса, - не озираючись каже мені. – До обіду маємо зробити декому котячий приворот, - жінка хіхікає. – Буде одна мадам як кішка тертись об замовника. Та  і не тільки об нього. То вже як він накаже. Кому покаже всім дасть, і за радість матиме… І валеріану подай. Для нього зроблю зараз зілля звабливості… Чуєш який сьогодні день – повітря так і дзвенить силою. Всі зілля будуть напрочуд забористими.

Я стискаю губи, але покірно несу відьмі інгредієнти. На перший погляд вибір такий простий – припинити існування цієї потвори. Але я не можу переступити через межу. Не можу вчиняти вбивство.

«Можеш», - ніби на яву чую голос Аластара в голові. Нервово озираюсь, а що як він справді незримий тут і зараз в цій кухні? Та нікого немає. Все моя уява.

- Не переживай, я і тобі дещицю зілля сьогодні налью, - продовжує в голос думати Горислава. – Будеш вночі розкутіша. Господарю це подобається. Я до речі, була вчора в інтернаті у Марії.

- І що? – горло перехоплює, від згадки про сестру. Я знаю, від моїх страждань Горислава отримує задоволення. Мій біль краще ніж смерть невинних кошенят. Останнє тільце пікнуло  і затихло під пальцями хрещеної, а вона і оком не повела.

- Марі вже чекає переїзду до мене, миле дитя, їй так хочеться сім'ї.

- Благаю, не чіпай її.

- Як не чіпати? Ми з Хаароном так чекаємо на неї. Так будемо любити її! Ми не зробимо їй багато зла, повір, Нісса, - вона повертається до мене, і тягне скривавлену руку з довгими нігтями до мого обличчя. Я не можу відсахнутись від неї. Тільки дрібно тремчу від злості. – Твоїй сестрі сподобається  у нас. Так само як і тобі. Ми ж всі сім'я. Тобі ж гарно у нас, правда?