8 Аластар

Завжди з наближенням Дня всіх святих, або, як любила подумки називати його Нісса "Самхейн",  замовлень ставало більше. 

От і зараз я вже п’ятий день сидів в задзеркаллі і слідкував за мішенню чергового мого замовника — юною дівчиною, яка щасливо воркувала з хлопцем свого віку. 

Згідно з договором, я мусив зробити так, щоб дівчинка зненавиділа свого коханого і кинула його на користь мого замовника. Спочатку я подумав, що це далеко не найгірше з замовлень, які мені доводилося виконувати, бо ж не треба нікого вбивати, калічити чи ще щось...

Але коли я дивився на цих двох, щось постійно зупиняло мене. Я відтягував момент виконання замовлення як міг, однак, час спливав і сьогодні я все ж мав зробити це, бо інакше, якщо я порушу договір, нічого не зроблю або навіть просто захочу вплинути на замовника і, наприклад, відмовити його, я буду покараний.

Не думаю, що мене таки знищать чи щось таке, бо ж я і сам давно хочу покинути цей клятий світ і нарешті відпочити від його бруду та інтриг. Цікаво, може тоді мене відправлять до пекла чи ще кудись...

Ні. Краще паршива, але стабільність. Нехай мені і не до вподоби це моє існування, але й перевіряти, що зі мною зроблять, якщо я не виконаю умови контракту, я не хочу.

Якщо я не зроблю цього зараз, то можу не закріпити договір з Ніссою. 

Я не можу так ризикувати, тому все ж таки мушу виконати умови. 

Я перемістився в скло на годиннику на руці хлопця, після чого взяв його тіло під свій контроль... Зараз, керуючи його тілом, я з легкістю розведу цю пару.

Потім підправлю його спогади і все — ці двоє ніколи більше не будуть разом. 

Як тільки перенісся в його годинник, відразу відчув його емоції і прочитав думки.

Цей хлопець, схоже, насправді кохав її. Принаймні, думав що кохав. Добра їй хотів, щастя. Переживав, що він не такий багатий і успішний, як той мій клієнт, який постійно нав’язувався цій дівчині. Навіть думав, що може йому краще кинути її, щоб вона змогла жити в достатку.

Зазвичай, працюючи з клієнтами і їх мішенями, я вловлював лише негативні емоції та посили, але цього разу все було якось не так і це виводило мене з себе. 

Мимоволі згадував Ніссу та її кляті, чисті як небо, очі. Почав подумки сподіватись, що вона відмовиться від укладання договору.

Почав протирічити сам собі. А так хотів отримати її душу, так хотів. Що ж сталося?... Не розумію, чому зараз, думаючи про те, що я забираю цю душу, я відчуваю сум, а не реальне бажання. Мені навіть стає огидно від того, що я збираюсь зробити. 

Нісса може відмовитись від договору. Тоді все буде добре.

Хоча авжеж не буде. 

Якщо Нісса відмовиться і я нічого не зроблю, то вона продовжить бути батарейкою для клятої відьми і дуже скоро помре. 

Якщо ж я таки знищу відьму, але без договору і наказу Нісси, то навіть не знаю, що станеться. Але в будь-якому випадку, по голівці за це мене точно не погладять. 

Однак і знищити мене вони все одно не схочуть. Допоки я сам не хочу жити, змушувати мене існувати й надалі — це найкращий варіант покарання. 

Бог та янголи... Вони ще жорстокіші ніж ми, демони. Вони настільки зациклені на своїх правилах, що перетворюються на якісь машини. Все роблять за алгоритмами і нормами.  

Навіщо ж тоді давати людині волю і право обирати, якщо по-вашому правильний вибір лише один? Ніколи цього не зрозумію. Хіба що для вас все, що відбувається знизу — просто якесь цікаве кіно, спосіб розвіяти нудьгу і не більше. 

Так і бути, я теж вас розважу. 

Але щоб розважити вас пізніше, мені треба залишитися на плаву зараз.

Тому, пробачте, але все ж таки, мені потрібна душа того замовника. Я мушу зробити це, щоб побути тут якомога довше. Я все ще демон, в якого нема душі і зроблю все заради своєї мети.

Я таки підкорив своїй волі тіло хлопця і вже його очима подивився на дівчину напроти. 

— Пробач, Лізо, але нам з тобою не бути разом...

***

  Не знаю навіщо, та після того, як я забрав душу свого останнього клієнта, я вирішив матеріалізуватися недалеко від будинку Нісси.

Мою сутність зараз переповнювала енергія щойно забраної душі, тож найближчими днями я буду в найкращій своїй кондиції і жодна відьма не зможе навіть і пальцем поворухнути, якщо я сам їй не дозволю. 

Я пройшов до озера і, сівши на вже пожовклу траву, почав вглядатися в темну непрозору воду. Сонце вже майже зайшло за обрій. 

Сьогодні воно було криваво-червоним, чим ніби казало, що нічого хорошого з моїми новими думками та ідеями мені не світить.  

Хотілося відмотати час назад і може зовсім не приходити на призив цього дівчиська. 

Хоча, кого я намагаюся обманути... Ні. Я не хотів цього.  Навіть просто подумавши про те, що я міг не зустріти цю вперту, принципову відьму з очима-океанами, я відчув якусь порожнечу всередині. Це було якесь нове, дивне, зовсім невластиве мені почуття. 

Мене тягнуло до неї так сильно, що я реально забував про все на світі. Цей потяг, ці кляті думки впливали на все, що я робив... Через неї я ледь не запоров останню свою роботу. Але через неї ж я все ж зміг її виконати. Так дивно бути залежним від когось настільки безнадійно.