7 Нісса

Чи погоджуюсь я? На що? Всі мої думки переплелись, як пагони лози винограду. І я не моржу відокремити одну чітку. Та і як можна про щось думати, коли гарячий чоловік із плоті і крові зацілував так, що губи ниють від незвички?

Я затиснута між ним і ліжком. Розплющена, хотіла б сказати, немов могильною плитою. Але ж ні. Я ніби опинилась в епіцентрі вогнища. Енергія проходить крізь мене. Не розумію – чи то дух дає мені частину себе, чи забирає щось моє. Ми вже створили не просто зв'язок – а короткочасний симбіоз. І тільки нитки заклять Горислави заважають мені повністю розчинитись у власних відчуттях.

І тепер цей спокусник муркоче мені на вушко: «Скажи так, відьмочка».

- Так! – бурмочу я йому. У відповідь його руки стискають мою талію сильніше. Залишають опіки на шкірі. Відчуття, що мій одяг тліє, нікуди не зникає. І я сама тлію з середини. Я торф на болоті – чи можна загасити це полум’я? Ні.

Дух цілує мою шкіру на шиї, щоки, проводить язиком по нижній губі, висікаючи стогін з грудей.

Я вловлюю його нетерпіння і самовдоволення. А потім до мене доходить – він сказав те, про що я йому не повідомила. Уб’є відьму. УБ’Є?????

- Пусти! Пусти негідник! – не знаю звідки в моєму тілі взялось стільки сил, та я буквально відштовхую кремезного демона і скидаю з ліжка.

Він зло засичав, як полум’я в яке кинули сирих дров.

- Не наближайся!

- Сам вирішу, - хитро каже пекельне створіння.

- Я тебе призвала і я тобі забороняю до мене наближатись! -  майже істерично кричу  я і виводжу руками в повітрі руну «Перт» щоб захисти себе. Повітря спалахує зеленим сяйвом, і я переводжу подих – має подіяти.

- Ім'я! Мені потрібно твоє ім'я, Дух, - кажу йому. О, знаючи його ім'я мені вдасться його повністю приборкати. А потім подумаю що ж робити далі.

- Аластар, - тихо каже демон. Його очі гнівно виблискують. Та мені байдуже. Нарешті моє тіло мені підконтрольне. Мене переповнює невідомо звідки взята сила. І зріє впевненість що я зможу ним керувати.

- Ти підкорюєшся мені, Аластар, - додаю знак «Маназ». – А тепер поговоримо. Я тебе призвала? Та хіба я казала, що хочу когось вбити?

- А що ж ти хочеш?

- Свободи. Я просто хочу свободи.

- Одне невідривно пов'язане з іншим. Твоя свобода в смерті відьми що тримає тебе. І тільки ти робиш вибір. Одне твоє так – і я гарантую тобі звільнення.

- Ти не розумієш! Я і моя сестра під загрозою знищення…

- Тим простіший вибір, відьмочко. Два життя за дві душі – рівноцінний обмін, чи не так?

- Хіба не існує іншого шляху? Інших можливостей? Хіба не зрозуміло, що вбивство з будь-якою благородною метою це вбивство? А ми, відьми із роду Макграт, ніколи не були вбивцями! – шукаю ще слова, щоб довести цьому бездушному що не можна вирішувати все в цьому світі через жорстокість.

- Мені начхати ким і коли ви були. Ти хочеш досягнути своєї мети, я пропоную тобі шлях. До того ж тобі не доведеться самій бруднити руки. Я знищу твою мучительку. Заберу її душу і спопелю тіло. Ти отримаєш свободу і життя.

- І яка ціна? Моя душа? Та хіба можна жити без душі?

- Багато хто так живе, і нічого, - він сміється. – Мене вже добряче дістали за ці віки охочі позбутись тягаря у вигляді придатка, сумління, що заважає приймати правильні рішення. Для них душа – це те, що не просто не несе користі, а взагалі заважає. Для мене ж це взагалі просто їжа. От і подумай, чи є тобі користь від твоєї душі, якщо вона вже інфікована люттю і прагненням помсти? І чи так ти вже любиш свою сестру, раз не готова заради неї на великі жертви?

- А просто зруйнувати магічну привязку до Горислави ти не можеш? – остання моя надія.

- Це працює не так, смертна. Ваш зв'язок освячений чорними мессами, і диявол буде слідкувати за дотриманням вашого договору. Бо ти добровільно пішла на це.

- Не правда! Мене обдурили.

- Хаха, - він сміється і сміється з мене, наївної дурепи. – Звісно обдурили. Так і мало бути. Але кров ти дала сама. Як сьогодні мені…

І начхавши на руни і мої споби його подолати Аластар хапає мою порізану руку, та проводить язиком по ранці. Мене пронизують голки нової хвилі збудження. Ніби його отрута проникає глибоко в серце, і там розквітає вогняна квітка.

Аластар просто впливає на мене, розумію я. Інакше не пояснити моє бажання покоритись йому, довіритись і зробити так як він просить. Він пекельне створіння нічим не кращий за Гориславу. Він знає правила гри краще за мене, краще навіть за чорнокнижницю, і безсоромно користується цим.

- Де гарантія що ти мені не брешеш? – відчайдушно опираюсь тим відчуттям, що він породжує в мені.

- Немає ніяких гарантій. Просто я роблю свою частину роботи, а вже потім приходжу за розплатою. Бачиш, я не беру ніяких завдатків. Окрім хіба що тих, що ти віддаєш добровільно.

Як думаєте, що обере Нісса? Підпише його контракт?