3. Нісса

Повітря нагрілось, вогонь спалахує аж до стелі, підживлений моїм прагненням помсти… і пшик. Більше нічого не відбувається. Що я роблю не так?

Та все марно. Я розчавлена цим розумінням. Ще трішки чекаю, спостерігаю як іній осідає білими узорами на стінах склепу, перепрошую, підвалу чорнокнижниці. І відчай поступово просочується в мою кров.

Затираю ногами пентаграмму. Закидаю свічку в куток. Підбираю з підлоги мерзенний гримуар Горислави - треба не забутись повернути його на місце, поки відьма не кинулась і мчу в свою кімнату. Книга з древніми молитвами, записаними навпаки, з закляттями і магічними формулами здається тихенько хіхікає над мною.

Сльози підступають до горла. Душать мене зсередини як клубок змій. У мене був лише один шанс, а я його змарнувала. Невдаха!

Я забігаю  в кімнату виділену мені хрещеною, і падаю знесилено на ліжко. Надто сильно я перенервувала. І занадто велике розчарування відчуваю. Серце тліє тихою злістю на мою мучительку. В цю мить я готова заплати будь-яку ціну аби тільки спекатись цієї відьми. Аби її зупинити. Навіть душу Рогатому закласти!

В вухо врізається дивний звук. Неначе хтось пальцем стукає по склу. Погляд на шибку, але там порожньо. Все так само темно, навіть місячне світло пробивається ледь-ледь, як  кілька хвилин тому. Та настирливий звук нікуди не зникає. В кімнаті стає якось сухіше  і тепліше. І запах. Новий дивний запах – наче спалене листя.

Я озираюсь, і помічаю рух. Дзеркало в чорній вінтажній рамі йде хвилями, неначе вода на яку дмухнули повітрям. Не довіряючи своїм очам я підходжу до нього. Щось там. Щось страшне, лякаюче так, що у мене дибки стає волосся, і водночас воно притягує мене немов магніт.

Стук припиняється. Я насторожено зазираю в матово-чорну неприродну глибину дзеркала. Яке не відбиває моєї похмурої кімнати, нічника і ліжка, ні воно зараз виглядає як вікно. Що за фігня? Я дивлюсь і дивлюсь в незрозумілі глибини, і все більше хвилююсь та нервую.  

Один порух віями, і темрява розвіюється, щоб явити мені чоловіка.

Здається, він не в дзеркалі, а просто спостерігає за мною через шибку. Я несвідомо озираюсь, поглянути чи не стоїть він у мене за спиною. Погляд назад  в дзеркало, і я бачу іронічну посмішку на чуттєвих губах.

Від цього нахабного і зверхнього погляду я стрімко червонію. Здається я перед ним оголена, відкрита як книга, і він зазирає не просто мені в очі, а прямо  в душу. І бачить там все. Всі мої чорні помисли і страх…

Так. Я не знаю, що він і хто він. Спостерігач Горислави, чи якесь інше зло. Але те що він зло я майже не сумніваюсь, бо ж що ще може завестись в цьому будинку?

- Хто ти,  - хочу запитати упевнено, безстрашно, та голос звучить жалюгідно.

Проте звук трішки тверезить мене, і я знову дивлюсь на незнайомця з того світу. Він красивий. Не так як земні чоловіки. А так, як може бути красивим чисте зло – спокусливий, яскравий, хижий яструб. Темне як ніч волосся, що здається злегка розвивається пекельним вітром, очі кольору найтемнішої безмісячної ночі, з іскорками вогню, брови, грізно насуплені.

Та я вже подолала перший страх. Він там. А  я тут. Між нами міцна перепона у вигляді скла.  І варто було так подумати, як демонами закляте дзеркало пішло знову хвильками.

- Я той, кого ти призвала відьма,  - хижо басить невідомий.

- Я нікого не кликала, - хитаю головою, і намагаюсь сховати руку із свіжим порізом за спину.

- Ха, - він сміється до мене.

Беззвучно. Його насмішка здається відчувається прямо у мене в голові. Його погляд гіпнотизує мене, і ми певний час дивимось один одному  в очі. В грудях калатає серденько. Чоловіки так не дивились на мене. Ніколи. Як цей нахаба з задзеркалля. Зіниці в зіниці, так що між мною  і ним натягується міцний як сталеві троси зв’язок. Я махаю рукою перед обличчям, намагаючись перервати цей контакт, і крапля крові зривається з ранки, летить мізерною чорною кулею прямо на поверхню дзеркала.

Невідомий демон протягує руку назустріч моїй необережності, мить кров всотується   в скло,  і хитка перепона між нами зникає. Її просто немає, бо демон вже тут. Він поруч, гнітить мене своєю потужною силою, опаляє жаром своєї аури, наповнює кімнату собою, гірким запахом спаленого листя, і напруга зростає, особливо в ту мить коли пальці демона торкаються моєї шкіри.

Авторки люблять зірочки, так само як люблять сонце квіточки)) якщо вам цікавий твір не забудьте поставити зірочку)) і обовязково коментуйте)