2. Нісса

Я виводжу лінії горіховим прутиком на підлозі, роблю завершальні штрихи​ пентаграми. І все ще не впевнена в тому, що чиню правильно. Мені страшно як ніколи в житті. Одна невірна лінія, одна невірна руна і цей Самхейн стане для мене останнім. Я нервово сміюсь, зупиняючи руку над земляною підлогою підвалу, тамуючи хвилю істерики.

Цей Самхейн і так буде останнім, Ніссо. Так чи інакше, та твоє життя добігає кінця, залишається тільки спробувати забрати з собою  у пекло винуватицю мого жалюгідного становища.

Тітка Горислава цього заслуговує якнайбільше. Вже всі демони з пекла вишикувались в шеренгу та сперечаються за право підкладати хмиз у вогнище під її котлом.

Думки трішки заспокоїлись, перестали тікати від мене. Я ніби відчула незриму присутність моєї бабусі, яка схвально дивиться на те, як я додаю древні руни до малюнка на землі. Цим рунам вона вчила нас з сестрою, коли ми були геть малими.

«Ось руна «уруз», - шепоче бабуся на древньому як світ діалекті справжніх ірландців. Бабуся Ніса - емігрантка з країни фейрі, і її зв'язок з поколіннями ірландських відьом та друїдів дуже сильний. Я відчуваю її силу – зелену як дубове листя.  – Уруз це сила. Якби ти хотіла підсилити якесь закляття, дай туди руну «уруз». А це «Кано» - символ втілення. Вона допоможе пройти випробовування, підкинуті долею. А ця – «Гебо», вона допоможе з’єднати будь-що. Об’єднати долі, встановити зв’язки, та будь обережною, бо використати її треба тільки на благо, а злій людині руна «гебо» принесе тільки нещастя».

Дякую, бабусю що навчила мене. Шкода тільки що ти пішла від нас так рано.

Незчулась як завершила свої приготування. Залишилось зовсім трохи – посипати лінії товченою омелою та полином. Добре, що у Горислави всіляких трав повно. Інакше б у мене нічого не вийшло з самого початку. Та і так не факт, що щось вийде.

Сьогодні Геловін, древнє свято Самхейн, один з днів в році, коли грані між  цим і тим світом стають настільки тонкими, що навіть такій відьмі як я, із зв’язаними силами, може вдатись пробитись в Потойбіччя і провести на землю чудовисько.

Та чи є у мене вибір щоб не робити цього? Три роки я зв’язана своєю хрещеною матір’ю прислуговуюсь їй, дарую їй свої сили і своє життя, яке по краплинках перетікає в її чорне від злоби тіло. Мабуть, якби не моє двадцятиодноріччя я б і далі терпіла знущання. Все заради меншої сестри.

Але Горислава сказала, що я вже надто стара для того, щоб ділитись з нею силами. Моя енергія вже не йде їй на користь. Тож чорнокнижниця вже підбирається до моєї сестрички. А я – відпрацьований матеріал. Сьогодні, в ніч коли демони та вурдалаки зберуться до Горслави на шабаш, я стану їх жертвою. Платнею що віддає Горислава за покровительство Рогатого бога. У мене є кілька годин, щоб спробувати врятуватися.

Як же так вийшло, спитає  у мене хтось.

Давній рід відьом Макграт тягнеться крізь віки. Ми цілительки, ті що живуть  в єднанні з природою. Колись наша прапрабабця посміла виступити проти королеви фей Меб, забравши з її пастки свого коханого. Злопам’ятна фея прокляла наш рід. Всі обдаровані відьми від тоді і назавжди стають смертю для своїх коханих. Варто повнолітній відьмі знайти своє перше взаємне кохання, як її обранець гине.

Страждання тягнулись з покоління  в покоління. Допоки одна з моїх мудрих прабабусь не придумала використати руну «Іса» для замороження серця відьми. Відьма що не може кохати не несе небезпеки. Це мала плата за життя котрогось чоловіка.

Коли відьмі з роду Макграт виповнюється вісімнадцять років, старша в роду накладає на неї «закляття нелюбові». Але так сталось, що моя бабуся відійшла до богів коли мені було лише дванадцять років. А перед самим моїм днем народження загинули мама і тато. Ми з сестрою опинились одні в цілій країні.

Бабуся шістдесят років тому, ще маленькою, переїхала жити в тоді ще Царську Росію. Тож з її боку у мене родичів не було. А  татова рідня відмовилась від нього давно, не схваливши його вибір дружини.

З близьких знайомих у нас була лишень тітка Горислава, моя хрещена, що її взяв мій батько, бо не вірив у відьом, і був поміркованим християнином.

Горислава підтримала нас. І пообіцяла допомогти провести зі мною обряд. Та отримавши добровільно мою кров – перетворила на свою ляльку. Три роки я не маю права покидати її будинок. Три роки я роблю її молодою  і красивою. І три роки я  - німий свідок жахіть що творить ця чорнокнижниця.

Хто до неї не приходить. І від дитини позбутись  в утробі, і звести на той світ суперницю, і причарувати чоловіка, чи покласти раніше часу в могилу багату рідню. Всі платять Гориславі криваву дань, але дурні не розуміють в яку пастку самі себе заганяють.

Двічі на рік, в Белтейн і Самхейн, хрещена проводить над мною свої обряди, посилюючи наш зв'язок. Але за пів року магічні ланцюги слабнуть. Мабуть, саме тому, сьогодні у мене знайшлись сили провести свій страшний ритуал помсти.

Я завершую розсипати трави, і підношу до них товсту свічку з чорного воску. В жирний парафін намішано попелу трав і людської крові. Навіть тримати в руках її гидко, та мені не до власної гидливості. Сухі трави спалахують, висвітлюючи фіолетовим вогнем руни.

Тепер треба взяти кістяний ніж та пролити над вогнем свою кров.

Розумію, що мене теліпає. Ніж труситься між пальців, над верхньою губою виступив холодний піт. Що як я сама приведу в цей світ Рогатого Бога? Того, що розчавить мене як мураху. Вип’є мою душу, забере її собі в  пекло на вічні страждання. А сестра залишиться тут на поталу Гориславі?