Розділ 4. Амалія

Я не поспішала. Є різниця між тим, щоб забирати трохи енергії для виживання і тим, щоб випивати життя повністю. 

Амалія не заперечувала. Вона не хотіла жити і я відчувала це з нашої першої зустрічі. Нещасливе кохання та її маленький секрет були просто останньою краплею, проблем в неї вистачало. Та я не збиралась приймати їх у спадок. Можна було б допомогти Амалії їх вирішити, для нас це не така вже й складна задача. Тож якийсь час я вагалась: можливо, варто було б врутитись? Іноді думала — а що б сказав на це Котаро? Та ці роздуми ні до чого не приводили. Котаро давно був мертвий і його принципи вже не мали значення. 

— І ти не шкодуєш? — спитала я, коли ми вдвох милувались призахідним небом. 

— Хіба трохи, що не зустріла тебе раніше, — посмішка Амалії була сумною, а очі перетворились на чорні дзеркала, в яких я бачила своє нове обличчя. 

Легкий вітерець приніс запах моря. Все ж були свої переваги в тому, щоб жити майже на Французькому бульварі. Гарний вибір квартири. Колись із вікна цього будинку, мабуть, можна було побачити море, хоча зараз — тільки новобудови. Але навіть так це був приємний район, та і квартира затишна.

Я давно не мала справжнього дому. Коли я тільки потрапила до Одеси хотіла влаштуватися під землею. Можна було б домовитися з катакомбниками. Та вони надто допитливі створіння, постійно пхають носа до чужих справ, а ще бувають дуже галасливими. Тож багато років доводилося задовольнятися покинутими будівлями та випадковими прихистками. 

Я розповіла про це Амалії, сама не знаю чому. І побачила щире співчуття в її очах.

— Сподіваюсь, що тебе все це принесе більше щастя, — Амалія провела пальцем по моїй щоці. — До речі, хто він?

— Чому ти вирішила, що взагалі є якийсь особливий «він»?

— Бачила, як ти роздивлялась його фото в Інстаграмі. 

— Поки що ніхто, — відповіла я. І це було майже правдою. Принаймні, до того вечора, як я зустріла його вдруге. Це сталося випадково. Я не планувала цієї зустрічі. Але я не вірю у випадковості та співпадіння. Обставини майже завжди складаються так, як і мали. І якщо я зустріла Марка того вечора, то це тому, що я мала його попередити. 

Я нічим не змогла допомогти Котаро, але цього хлопця могла врятувати. І тому думками знов і знов поверталася до того вечора. Я зацікавилась хлопцем і це спонукало мене трохи прискорити процес переходу. Тим більше, що вже знала про Амалію все, що потрібно. Залишались деякі дрібниці, та в момент переходу я з цим розберусь. Так мені здавалось.