Розділ 18. Амалія

Бідолашна Юміко не була дружиною Котаро, лише його коханкою. Звісно, впливові аристократи могли мати кількох дружин. Але Котаро не був заможним чи впливовим, а Юміко була з простої родини. Для вас японська культура лишається загадкою навіть сьогодні, тож спробую трохи пояснити.

Коли Юмі зустріла Котаро, він вже був одружений. Але його дружина Акіко жила окремо зі своїми батьками, у аристократичних родинах це було звичайною практикою. Котаро був роніном, тобто самураєм, який залишився без господаря. Акіко була єдиною дитиною самурая, який, може, й не міг похвалитися статками, але мав досить впливових друзів та родичів. А в порівнянні із становищем самого Котаро, навіть ці статки були неймовірними багатством.

Тож цей шлюб здавався вигідним. Щоправда, Акіко не була красунею, в дитинстві вона важко хворіла, і це позначилося на її зовнішності. А ще вона не мала тих талантів, яких можна було б очікувати від доньки радника даймьо, яка отримала належне виховання. І характер дівчини ці вади аж ніяк не компенсував, тож батькам було важко знайти їй чоловіка. Котаро здавався їм достойним кандидатом, тож справу було зроблено. Він не кохав Акіко, але добре поводився з нею — доки не зустрів Юмі.

І з часу першої зустрічі Котаро намагався постійно бути з нею. Юмі була, можливо, не настільки вродливою, як шляхетні придворні дами. Але вона була доброю і лагідною, мала чудове почуття гумору, грала на кото, володіла мистецтвом каліграфії та зналася на поезії. А ще вона була сміливою і не боялася порушувати правила. У суспільстві, де дівчини з аристократичних сімей ховали обличчя за віялами та ширмами, а про красу жінки можна було судити тільки за звуками її голосу або складкам пишної сукні, Юмі мала достатньо сміливості, щоб не грати в такі ігри. Вона побачила Котаро і закохалася в нього. А коли випала нагода — зробила так, щоб і він побачив її.

Була весна, у старому занедбаному саду, який господар покинув заради життя у столиці, цвіли сакури. Там, серед квітучих дерев, Котаро вперше побачив Юмі, таку задумливу і звабливо-ніжну, що в нього подих перехопило.

— Так гарно, — сказала вона. — Такі ніжні переливи квітів. І такі сумні.

— Як яскраве та недовге кохання, — відповів Котаро.

Тієї миті він закохався в Юмі. Котаро намагався постійно бути з Юмі, часто залишався в неї до ранку. У неї він знаходив те, чого не міг знайти вдома. Талантів Юмі було б достатньо навіть для того, щоб зайняти шляхетне положення при дворі, а для провінції це було аж надто гарно. Але Юмі мала скромне погодження, за нею не було підтримки могутнього клану чи впливових друзів.

Котаро все це не цікавило. Він забув про маєток і справи, а згодом перестав навідуватися до Акіко — просто не міг себе змусити. Звісно, розлучитися з дружиною було неважко. У ту епоху в Японії розлучення було справою майже автоматичною — достатньо було просто перестати навідуватися до дружини протягом тривалого часу. Але тоді Котаро втрачав би все, та ще б наживав кілька впливових ворогів. Натомість на наявність коханки навіть батько Акіко дивився поблажливо — молодість, краса, зрозуміти можна.

Але Акіко справді кохала Котаро. І ненавиділа Юмі — а про її існування вона швидко дізналася. Звісно, вона спробувала позбутися суперниці, яка була надто наївною та закоханою, щоб зрозуміти, у якій ситуації опинилася.

Акіко ніколи не почувалася самотньою та безпорадною, адже в неї була надійна опора — її родина. Її становищу у суспільстві нічого не загрожувало, бо Котаро не хотів з нею розлучатися. До того ж, Акіко народила сина, який мав стати спадкоємцем, а Юмі не могла мати дітей. Але жінки не завжди діють раціонально. Акіко ревнувала. І чим більше вона ревнувала, тим сильніше гнівався Котаро, адже він завжди був з дружиною чесним та справедливим і ніколи не казав, що кохає її. А з Юмі він поводився так лагідно, що вже й батько Акіко почав інакше дивитися на ці відносини.

Спершу Акіко намагалася отруїти Юміко. Одного разу вона надіслала їй начебто на знак примирення подарунок — крем, який містив смертельно небезпечні речовини. Але крем першою спробувала служниця, бо не змогла встояти перед його тонким ароматом. Служанка не померла, однак, на шкірі обличчя в неї з'явилися виразки, яких неможливо було позбутися. Вона назавжди втратила свою вроду, і часто думала, що краще було б втратити життя.

Акіко не збиралася здаватися. Вона вирішила інсценувати спробу власного вбивства. Задум був такий – використати ту саму отруту, яку містив крем, але у маленькій дозі, яка б не була смертельною. Тоді можна було б сказати, що все це справа рук Юміко, і що на служниці дівчина випробовувала отруту. У ті часи це здавалося цілком логічним, адже у Юміко був мотив – позбавитися суперниці. Вона мала нижче походження, і вже цього було б достатньо для того, щоб суд не надто ретельно перевіряв показання свідків, а їх Акіко вже підкупила. Вона підготувала ще один доказ — підроблений лист, у якому Юміко нібито ділилася підступним задумом зі своє подругою.

Я не знаю, що саме пішло не так, чому Акіко відбулася легким нездужанням, а її батько помер. Але вбивство аристократа було тяжким злочином, особливо, якщо воно було скоєно особою, нижчою за статусом. Ніхто не проводив серйозного розслідування, підробленого листа та свідчень служниць виявилося достатньо. Юміко фізично не могла проникнути у маєток батьків Акіко, але в ту добу вірили в магію і у змогу діяти на відстані. Вирок був суворим.

Котаро добре знав свою дружину. І так само добре знав Юміко. Він ні на мить не повірив у цю історію. Але він нічого не міг вдіяти, хоча намагався вплинути на процес.  

Котаро неймовірно жалів, що навіть не може попрощатися з Юмі як годиться. Та вона передала йому листа, у якому обіцяла зустріч того вечора і у тому місті, де я вперше побачила молодого самурая.

Тож тепер ти знаєш початок цієї історії. Але, мабуть, в тебе ще залишилося багато питань. Я спробую тобі розповісти все.