Розділ 14. Марко і Дарія

Дорогою додому я розмірковував не стільки про щоденник, скільки про те, наскільки добре я знав Дарію. Вона завжди була актрисою, вона грала себе — таку, якою хотіла б себе бачити. Тож я навіть не знаю, якою вона була насправді.

З цими думками я дійшов майже до парку. Гуляти алеями цього холодного, майже зимового, вечора було б неприємно. Але й додому йти не хотілося. Тоді я згадав про кафе на розі, як раз перед поворотом у мій двір. Сьогодні воно здавалося особливо затишним, і я подумав, що кава та щось солодке мені точно не завадять. Я влаштувався за столиком у кутку, замовив каву та млинці з яблуком. Людей було досить багато, певно, хтось приходив сюди після тренування на відкритій штучній ковзанці біля Палацу спорту.

Грала музика, лунав сміх, до мене доносились уривки розмов. І я почувався так, ніби з темряви вийшов на світло. Я вже встиг трохи розслабитися, коли почув вібрацію смартфону (звук я забув ввімкнути). Кур'єр телефонував, щоб дізнатися, чи можна мені передати пакунок. Я очікував на доставку замовлення з  інтернет-магазину, тож проінструктував, як дійти до кафе. Кур'єр з'явився за кілька хвилин — висока постать у фірмовій куртці, я навіть не встиг роздивитися. До того ж, він не став знімати свій шолом з чорним щитком, який повністю закривав обличчя.

Кур'єр вручив мені доволі тонкий конверт  зник так само швидко, як і з'явився. У конверті було кілька аркушів, і тільки глянувши на них я зрозумів — це сторінки із щоденника Дарії. Треба було віддати їх поліції, але я не міг зробити цього, не дізнавшись, що там. Я навіть не хотів чекати повернення додому — почав читати просто за столиком кав'ярні.

Щоденник Дарії

30 жовтня. Кожного місяця ці останні кілька днів видаються справді тяжкими та депресивними, бо доводиться жити у режимі суворої економії. якщо ціна оренди ще зросте, я не знаю, що буду робити. Доведеться шукати підробіток, це бути виснажливо, я не зможу приділяти увагу своїй творчості, і зрештою доведеться відмовлятися від мрії. Коли я була з Марко, то трохи розслабилася та забула про все це. Але з Артемом все інакше. Він може кудись запросити, може подарувати щось круте та дороге, але це все не вирішує моїх проблем. Я навіть думаю, що Артем все це робить не для мене, а для себе, своєї самооцінки, щоби вважати себе таким класним чуваком. Насправді він взагалі не цікавиться моїми справами. Хоча й Марко не дуже переймався, але ж при цьому відчував провину, і в такі моменти в нього можна було просити що завгодно.

***

1 листопада. Роман з Артемом був помилкою, тепер я це бачу. Треба піти до того, як я йому остаточно набридну, це хоча б буде не так принизливо. Артем не той, ким я його вважала спочатку. Він класний, веселий, вродливий, та надто зосереджений на власних бажаннях, щоб помічати ще щось. До того ж, з ним і без цієї вади дуже важко. Він не та людина, поруч з якою відчуваєш себе комфортно. Марко з його спокійною вдачею — це, звісно ж, нуднувато, проте затишно, якщо так можна сказати про людину. Але ж як тепер з ним миритися? Нічого не можу придумати. Хотіла залишити повідомлення, але ж він може його проігнорувати. А мене проігнорувати не вдасться. Тож треба просто завітати до нього і якось почати розмову, а там уже імпровізувати, казати щось за ситуацією. Зрештою, нам було добре спочатку, і не може одна помилка так швидко все зруйнувати.

***

3 листопада. До цієї зустрічі я добре підготувалася. Марко був повинен відчути, кого він втрачає. Я не часто собі подобаюсь у дзеркалі, але не цього разу. У Марка на мене чекав неприємний сюрприз. Та його азійська хвойда, прошмандовка, як кажуть в Одесі. Так, я про неї давно знала, це тільки Марко думав, що я нічого не помічаю і не бачу, що вони спілкуються онлайн. Проте я не думала, що вона зорієнтується так швидко.

Вона й справді гарненька, якщо вам подобається такий тип, як ті дівчата з корейських дорам. Така мініатюрна, тендітна, елегантна навіть у звичайних джинсах та блакитному худі. Але її видають очі. Це очі особи значно старшої за віком. Очі жінки, яка бачила в житті надто багато лайна. Я ж кажу — прошмандовка. Дивно, що Марко цього не помічає.

З іншого боку, мені здалося, що Амалія чи як там її звати влаштовує для Марка виставу, де мені призначено роль жадібної та дурної колишньої. Я намагалася не піддаватися на це, але нічого н могла вдіяти. Будемо відвертими — в мене є цілком практичні інтереси, так, але Марко дійсно мені подобається, і зараз я відчула щось навіть типу ревнощів. Мені стало цікаво, як часто тут буває Амалія, і до чого в них вже дійшло.

Я зайшла до них під надуманим приводом, тож треба було триматися цього плану. Поки я робила вигляд, що шукаю своє, швидко все оглянула. У квартирі були тільки речі Марка. Здається, тут навіть побільшало його тупих коміксів, настолок та іншого лайна.

Що мені залишалося робити? Я пішла звідти, відчуваючи на собі важний холодний погляд Амалії. Треба буде її якось усунути. Але як? Спочатку мені потрібна інформація, а почну з соцмереж.

***

4 листопада. Поверхневий пошук соцмережами нічого цікавого не виявив. Взагалі у Амалії біли акаунти у Фейсбуці та Інстаграмі, та там було дуже мало особистої інформації, а такої, за яку б можна було зачепитися, зовсім не було. Залишалося тільки проглядати світлини та розмірковувати. Але потім сталося дещо дивне. Я проглядала сторінку Амалії, де вона викладала свої скетчі. Мушу визнати, в неї дійсно були гарні малюнки, власний стиль, цікаве поєднання кольорів. Тож я суто автоматично поставила «лайк». Я навіть спочатку цього не помітила і гортала собі світлини далі, аж поки мені в директ не прийшло повідомлення з незнайомого акаунта.