Розділ 12. Амалія

Минуло ще кілька днів. Зазвичай ми зустрічалися з Марком після роботи, вечеряли, шли в кіно. Він познайомив мене з друзями, і кілька разів я грала з ними в «Мафію» та вболівала за їхню команду з квізу. Але іноді ми просто залишалися вдома у Марка, і мені це також подобалося. Того вечора, наприклад, ми замовили піцу в «Італійському кварталі» (бо я сказала, що суші — це було б занадто банально) і збиралися влаштувати домашній кіносеанс.

Коли пролунав дзвінок, ми вирішили, що то прийшов кур'єр. Я натиснула кнопку домофону автоматично. А коли відчинила двері, на порозі стояла Дарія. Вона мала чудовий вигляд у своїй елегантній рожевій сукні на короткому чорному жакеті — це поєднання кольорів пасувало до її очей та волосся. Я зрозуміла, що дівчина ретельно готувалася до цього візиту, бо кожну деталь вбрання та макіяжу було продумано. Але вдала, що взагалі не розумію, хто це.

— Доброго вечора! Чим можу допомогти?

— Допомогти? Ти? Та нічим. Мені потрібний Марко, — навіть якщо Дарія й здивувалася, то зуміла це приховати, і тепер розмовляла трохи зверхньо.

— Привіт, — почула я голос Марка. — Чого тобі треба?

Та Дарія не збиралася відповідати на запитання. Вона зайшла в коридор не чекаючи на запрошення.

— То саме з нею ти тоді весь час спілкувався? — Дарія недбало кивнула в мій бік.

— Навіть якщо з нею, тобі що до цього? До речі, це Амалія...

— Питаю з цікавості. Звісно, екзотика, різноманітність, ось це все. Зрозуміло. — Дарія була розчарована, адже не планувала зустріти тут дівчину. Її агресія та зверхність мене не дивували і аж ніяк не зачіпали, лише трохи забавляли.

— Проте ти маєш рацію, — визнала Дарія. Мене це більше не обходить. Я прийшла по свої речі.

— Але я все передав Артему.

— Так, але там не має одного з об'єктивів та ще деяких дрібниць.

— Ти можеш їх пошукати, звісно, проте сумніваюсь, що вони в мене. Пригадай, може ти залишила їх ще в когось? Така мила звичка...

— На що ти натякаєш?

— Та ні на що, шукай вже та йди собі.

Дарія дійсно шукала, оглянула стелаж у вітальні, зазирнула у спальню, але мені здалося, що вона більш намагалася зрозуміти, чи не має тут моїх речей.

Коли вона врешті пішла, я відчула полегшення. Я могла би вплинути на її дії та навіть думки, але обіцяла собі не втручатися. До того ж, спостерігати за нею було цікаво, принаймні перші п'ять хвилин (далі вже було нудно).

Я би забула про цей візит, але Дарія невдовзі нагадала про себе. Того вечора мені хотілося трохи побути на самоті. Ніколи не думала, що викладання відбирає стільки енергії — і це зовсім не метафора, у моєму випадку зовсім ні.

Після занять я ще трохи посиділа з книгою у кав'ярні на розі біля мого будинку. Тут було затишно, пахло кавою, корицею та шоколадом. Різьблені гарбузи вже прибрали, але інші осінні прикраси залишили. Я замовила каву з тістечками та відкрила книгу.

Люблю науково-популярну літературу. Люди майже не здогадуються, як влаштований світ по-справжньому, проте генерують дуже сміливі ідеї.

Коли я допила каву та закрила книгу, то побачила, що за столиком в глибині приміщення сидить Дарія. Вона старанно робила вигляд, що не помічає мене, і це було навіть смішно.

Я розплатилася та вийшла з кав'ярні. Відчула, що Дарія йде за мною. Вона не вміла рухатися безшумно, люди взагалі цього не вміють. Але головне — її видавав запах. Будь-кого з вас видає. Ви можете його майже не відчувати, але для мене це немов ваша сигнатура, оригінальний підпис, який ви залишаєте у повітрі.

Наприклад, Марко. Він користується парфумом з цитрусовими нотами. Але це тільки на те, що на поверхні. Справжній його запах — це ноти цікавості і дослідницького азарту. Я багато разів бачила, як Марко розбирається з чимось, що викликало його цікавість. Це могло бути будь-що — програма, механізм, прилад, навіть, фокус, побачений в інтернеті. Марко ніколи не зупинявся, поки не зрозуміє, як це працює. І у такі моменти цей запах відчувається дуже сильно — в ньому поєднується свіжість моря, солонуватий бриз, запах нагрітих сонцем трав, що ростуть на узбережжі. Але коли Марко хвилюється, коли в нього виникають тривожні відчуття, посилюється інший запах, який важко описати — живиця, мускус, щось важке, але не відразливе.

З Дарією все інакше. На першому плані — запах парфуму, щось дороге, квітково-ванільне. На другому — запах агресії, він буває притаманним навіть тендітним дівчинам, у Дарії він нагадує запах крові, з сильними металевими нотками. Але під цим є запах страху. Він нагадує те, як пахнуть підгнилі фрукти. Уявіть ягоди шовковиці, що впали на землю і досить довго полежали на сонці. Деякі з них попали під ноги перехожим. Вся ця маса ягід має солодкавий та неприємний до відрази запах. Отакий, як я відчула зараз.

Дивно, що Дарія мене боїться. Вона ж не має знати, ким я є насправді. Я зупинилася так різко, що дівчина ледь не налетіла на мене. Запах страху посилився.

— Чого тобі треба? — прозвучало не дуже чемно з мого боку, але мені і не хотілося бути ввічливо..

— Я... Мені нічого не треба, — голос Дарії спочатку був ледь чутним, але потроху ставав впевненим. — Я лише хотіла сказати, що знаю, це через тебе Марко пішов. І я знаю, що він тобі не потрібний. Залиш його мені.

— Тобі він теж не потрібний. Ти навіть не закохана у нього.

— Так. не закохана, хіба що трохи, на початку знайомства. Але мені з ним добре.  

— А насамперед зручно, чи не так?

— Так, зручно. Але то вже не твоя справа. Тобі теж щось потрібно від Марка.

— І чому ти так вирішила?

— Ну, я знайшла твій профіль на сайті знайомств, і я бачила, що ти шукаєш для стосунків дівчину.

О так, клята Амалія. Я геть забіла, що вона там була зареєстрована.

— Тебе це не обходить, — я підійшла до Дарії ближче. Вона має побачити, з ким має справу. Побачити мене справжню. Їй ніхто не повірить, але вона отримає попередження. І поки мої риси ставали чіткішими, я відчувала, як посилюється запах страху, тепер він перекривав усі інші.