Розділ 11. Початок нового життя

Я відкрила очі і одразу відчула запах ліків, запах стерильного білого світу навколо. Серце калатало так, що я чула його навіть у тиші, і це був не магічний ритм — це було справжнє життя. Біль у плечі ще нагадував про себе, але він був теплий і живий. Я більше не безсмертна.

Діма схилився до мене, його рука ніжно обійняла мою. Тепло від нього пробігло по всьому тілу, і я відчула: я віддаюся цьому моменту повністю. Моє тіло знову моє, і воно живе, відчуває, реагує. Я вдихнула, глибоко і повністю, відчула повітря в легенях, серце б’ється як барабан, а кров пульсує в жилах — я нарешті жива.

— Ти мене налякала, — прошепотів Діма, нахиляючись до мене. В його очах стояв справжній страх. — Ти ж безсмертна… але кидатись під кулі — це безглуздо.

Я ледь усміхнулась, відчуваючи, як біль у плечі пульсує з кожним ударом серця.
— Ти не зрозумів, — прошепотіла я. — Моє бажання здійснилось. Я знову смертна.

— Як… як це може бути? — він здивовано глянув на мене, наче намагався переконатись, що почув правильно.

Мій погляд впав на старий щоденник, що лежав поруч. Ми читали його разом ще до всього цього. Я відкрила останню сторінку — і побачила рядки, яких раніше не було.

«Я хотів звільнити свою душу від провини за здійснені бажання дівчини. І тому попросив, щоб її останнє бажання справдилось. Але хотів, щоб воно здійснилось саме в тій, яку я знав.
Лише її безкорисність стане ключем. Коли вона, не думаючи про безсмертя, пожертвує своїм життям заради іншого — тоді бажання сповниться. І, сподіваюсь, воно принесе їй спокій і подарує щастя.»

Я довго дивилась на ці слова, не в змозі стримати сліз.

— Нарешті… за всі мої п’ять століть я по-справжньому вільна, — прошепотіла я. — Я можу жити. Відчувати. Кохати. І не боятися вічної самотності.

Діма стис мою руку, його пальці були теплі, справжні.

— Коли я їхала в це містечко, — сказала я, дивлячись у вікно на перші промені сонця, — я думала, що їду до кінця. А знайшла кохання. І початок нового життя.

Ми сиділи в палаті, не кажучи ні слова. У тиші було щось більше, ніж просто спокій — це було життя, що чекало на нас попереду.