Розділ 8. Щоденник Демоса

Ми сиділи поруч. На колінах у мене лежав старий щоденник, з обкладинки якого сипався пил часу. Діма мовчав, а я обережно торкнулася пальцями вицвілих сторінок. Папір був теплий, ніби живий.

Я відкрила перший запис. Почерк був нерівний, різкий, але в ньому відчувалася сила — така ж, як у словах, що тремтіли переді мною:

«Я створив джина. Не з пороху й диму — з власної магії. Хотів подарувати світові інструмент добра. Але добро, позбавлене меж, обертається тінню».

Я проковтнула слину. Наступний рядок змусив мене затримати подих:

«Коли війна прийшла до наших воріт, я загадав перше бажання — врятувати рідне місто.
І магія виконала його. Та разом із ворогами зникло щось інше — цілий народ, воїни якого прийшли на нас із мечами. Їх стерло з лиця землі, наче їх ніколи не існувало. І тоді я вперше зрозумів, що магія не розрізняє добра і зла — вона просто виконує».

Сторінка за сторінкою відкривала переді мною чужу долю, наповнену гординею й відчаєм.

«Друге бажання було простішим. Я не хотів більше бачити смерть. Я загадав безсмертя — хотів допомагати іншим людям. І отримав його».

Мої пальці здригнулися. Я не знала, чому серце так стискається — від страху чи співчуття.

«Третє бажання… Останнє. Я прагнув сили, більшої за будь-яку на землі. Хотів стати тим, хто керує бажаннями. І тоді магія засміялася. Вона прив’язала мене до лампи. Я став Джином. Рабом чужих мрій. Прокляттям, що виконує чужі примхи й ніколи не може загадати власну».

Далі я гортала сторінку за сторінкою, читаючи бажання, які загадували люди Демосу. Усі хотіли влади й багатства, прагнули бути вищими за інших.

І раптом я перегорнула сторінку — і зрозуміла: це про мене. Про мої бажання. Я читала, і мене переповнювали емоції. Я згадала той день так ясно, ніби він був учора.

«Сьогодні бажання загадала молода дівчина. Її прохання були такі самі, як у всіх — вічне життя, багатство, магія. Але її душа була чиста, білосніжна. Вона загадала це не зі жадібності, а з відчаю. Мені було її шкода. Я знав, що колись вона пожалкує про свої бажання. Але не виконати я не міг. І вперше за тисячу років я щиро пожалів, що створив цю силу».

Діма мовчав. Лише міцно потиснув мені руку — і цей дотик зігрів серце краще за будь-які слова.
Я перегортала сторінки. Записи продовжувалися, і ось я дійшла до останньої.

«Сьогодні я вперше зустрів дівчину без бажань. Вона подарувала мені свободу. Я знову став людиною і більше не був прив’язаний до лампи. Вона звільнила мене, використавши своє бажання. Це був безкорисливий вчинок, сильніший за будь-яку магію. Іншого способу скасувати бажання не існує».

Я дивилася на щоденник, і надія згасала з кожною секундою. Мрія про нащадка як про спосіб скасування розбилася об холодну реальність. Це був кінець.