Розділ 7. Поклик магії

Наступного дня я прийшла до Діми. Він зустрів мене ароматом кави й ледь помітною, втомленою усмішкою.

— Доброго ранку, — сказала я, заходячи. — Ти погано спав. Виглядаєш виснаженим.

— Просто… думав про все, — знизав він плечима. — І досі не розумію, чи не збожеволів. А може, просто сплю і бачу дивний сон.

— Мабуть, уже пожалкував, що я з’явилась у твоєму житті?

— Ні, — його голос потеплішав. — Ти не повіриш, але я радий, що зустрів тебе. Ти мене зацікавила з першої секунди. Думаю… це доля. Наче зустріти свою половинку.

Його слова тихо відгукнулися в моєму серці. Він став першим за п’ять століть, хто справді був мені дорогим. І вперше я захотіла не просто стати смертною — я хотіла прожити з ним життя.

— Ну що ж, почнемо урок. Я вчилася відчувати магію, прислухаючись до своїх відчуттів.

— Пропонуєш медитувати? — усміхнувся він. — Я не проти посидіти з тобою в тиші.

Ми сіли навпроти, торкнулися долонями й заплющили очі. Я спрямувала свою силу до нього, намагаючись намацати прихований відгук, іскру, хоч слабке дихання магії. Минав час. Тиша густішала, повітря ставало важчим. Ми обоє відчували втому, але не здавалися.

— Не виходить, — прошепотів він. — Я відчуваю лише тебе. Твою силу. Вона тепла… але, можливо, у мені її просто немає.

— Ти просто втомився. Давай трохи відпочинемо. Не варто себе виснажувати.

Він кивнув, але раптом знову підняв погляд.

— Давай спробуємо востаннє. Якщо ні — тоді здамося.

Я лише мовчки погодилась. Ми знову торкнулися долонями. І цього разу — щось прокинулося. Ніби ледь відчутний поштовх, тепла хвиля, що пройшла між нашими руками. Повітря навколо стало живим.

Діма різко підняв очі — його погляд упився в мій, наче шукаючи підтвердження.

— Я… я чую тепло тут, — він поклав долоню на груди. — Вона шепоче мені. Хоче щось показати.

Він підвівся й пішов, ніби його вели. Я мовчки рушила слідом. Магія дихала поруч — тихо, впевнено, наповнюючи повітря тривожним світлом.

Ми зупинилися біля старої шафи. Діма відсунув кілька речей — і з темряви визирнув старий, вицвілий старовинний щоденник у потертiй шкіряній обкладинці.

На першій сторінці стояв підпис: «Демос».

Я завмерла. Серце шалено калатало, ніби перед стрибком.

Невже відповідь була так близько? Невже я стою на порозі здійснення останнього бажання?..