Розділ 5. Усвідомлення

Я стояла біля дверей за адресою, яку показала магія. Серце билося швидше, передчуття змішувалося з хвилюванням. Я глибоко вдихнула і натиснула дзвінок.

Двері відчинилися, і переді мною з’явилася знайома посмішка. Діма. Мій випадковий знайомий. У ту ж мить я зрозуміла — це він. Той, заради кого я тут. Моя остання надія.

— Аліна? — здивовано, але тепло промовив він. — Що ти робиш тут?

— Мені потрібно поговорити, — сказала я, намагаючись стримати хвилювання. — І я мушу розповісти тобі правду.

Він кивнув і відчинив двері ширше. Я ступила в затишну квартиру, де пахло кавою й книгою, що залишилася розгорнутою на столі.

— Слухай… — почала я, і слова полилися самі. — Можливо, це звучить неймовірно, але мені понад п’ятсот років. Колись давно, у момент відчаю, я знайшла лампу з джином і загадала три бажання. Одне з них — безсмертя. Я думала, що це буде подарунок, але воно стало тягарем. Відтоді я живу, бачу, як минають століття, і шукаю лише одне — кінець. Моя магія привела мене сюди, бо джин, який виконав мої бажання, давно став людиною. І ти — його нащадок.

Він мовчав, уважно вдивляючись у мене. Здивування поступово змінювалося на щось інше — на розуміння.

— Я вірю тобі, — нарешті промовив тихо. — У нашій родині ходила легенда, ніби серед предків був джин. Я ніколи не сприймав це серйозно… але тепер уже не впевнений.

— Мені потрібна твоя допомога, — прошепотіла я, не відводячи погляду. — Я хочу скасувати свої бажання. І знову стати смертною.

— Не знаю, чи зможу, — відповів він після паузи, і в його голосі звучав смуток, змішаний із рішучістю. — Але хочу спробувати. Разом ми знайдемо спосіб.

Він трохи усміхнувся, м’яко змінюючи тему:

— А поки що… може, прогуляємося містом? Ти ж учора тільки приїхала. Я покажу кілька місць, які люблю.

Я відчула полегшення й тиху надію. Нарешті я була близько до мети. Але щось у його погляді підказувало, що далі почнеться зовсім інша історія.