Розділ 4. Пошук починається

Наступного ранку я прямувала до мерії. Сонце ледве піднімалося над дахами, а місто прокидалося повільно, наповнюючи повітря запахом випічки та вологого листя. Я тримала голову високо — сьогодні я не була просто чужинкою. Сьогодні я шукала того, хто міг допомогти змінити все.

У кабінеті міської адміністрації я підійшла до дівчини за стійкою:

— Добрий день. Мені потрібна книга з іменами всіх жителів, — сказала я спокійно, намагаючись виглядати впевнено.

Вона спершу похитала головою:

— На жаль, це закрита інформація…

Я лише злегка простягла руку. Магія, яку я носила століттями, потроху розтеклася по моїх пальцях, ледве відчутна, але невідворотна. Вона шепотіла дівчині: «Не відмовляй. Виконай прохання».

Вона затримала погляд на моїх руках, ніби відчувши щось незбагненне.

— Добре… — видихнула вона і подала мені книгу. — Можете користуватися.

Я взяла товстий том і лише тоді, коли він опинився переді мною, випустила магію з пальців. Легка, холодна, вона пролилася по сторінках, наче шукала щось важливе.

Я гортала книгу, а магія сканувала імена, поки світло не стиснулося навколо одного рядка. Ім’я, підкреслене ледь помітним сяйвом, миготіло переді мною: Дмитро Крамар з адресою, де його можна знайти. Я швидко переписала її на аркуш.

Я швидко дала дівчині гроші за те, що дозволила користуватися книгою. Це здавалося дрібницею за те, що я шукала століттями.

— Дякую, — промовила я, міцно стискаючи заповітний листок.

Вийшовши, я глибоко вдихнула. Серце билося швидше, в грудях стояв дивний трепет, ніби кожен крок наближав мене до чогось важливого і довгоочікуваного. Нарешті я була близько до мети. Стільки століть пошуків, і ось шлях став конкретним, відчутним. Залишалося лише дістатися до нього, і думка про зустріч змушувала руки злегка тремтіти.