Розділ 10: Повернення

Маленький вогник спалахнув у самий останній момент. Марк не став чекати й кинув палаючий сірник прямо в чашу. Одночасно з цим Айра з усієї сили вдарила своїм магічним кристалом по закам'янілому дереву.

Кристал розлетівся на тисячі дрібних скалок, і в ту ж секунду з чаші вирвався велетенський стовп яскраво-золотого, теплого полум'я. Воно піднялося високо в небо, розганяючи важкі хмари. Тіні навколо навіть не встигли закричати — вони просто миттєво розчинилися в цьому благодатному, гарячому світлі, наче туман під ранковим сонцем. Весь світ Вирію навколо почав стрімко змінюватися, наповнюючись яскравими кольорами, а чорні будинки внизу почали відбудовуватися самі собою.

Простір навколо Марка закрутився, як у велетенському центрифузі. Хлопець відчув, як його кудись тягне. Він озирнувся на Айру. Дівчина стояла біля багаття, її срібні татуювання тепер світилися золотом, а на обличчі вперше з'явилася щира, щаслива посмішка.

— Дякую тобі, людино з сірниками, — крикнула вона крізь шум вітру. — Тепер наше місто житиме. Прощавай!

Марк заплющив очі від сліпучого спалаху, а коли розплющив їх — він сидів на підлозі, притиснувшись спиною до старої дубової шафи в дідовому підвалі. Навколо пахло звичним пилом та старою шкірою. За маленьким віконцем під стелею знову гуркотіли машини й гавкав сусідський пес. Настінний годинник тихо й ритмічно цокав, і його стрілки рухалися в правильному напрямку.

Марк важко дихав, наче після довгого бігу. Він подивився на свою праву долоню. Там, на шкірі, залишився маленький золотистий слід, схожий на крихітну іскорку, який приємно грів руку й нагадував, що все це йому точно не наснилося.