Розділ 7: Сила звичайного сірника

У паніці Марк почав гарячково обшарювати кишені своєї куртки, сподіваючись знайти бодай щось. Пальці наштовхнулися на маленький прямокутний предмет. Коробок сірників! Він прихопив його з дідового підвалу, коли збирався підпалити стару коробку з-під взуття, щоб звільнити місце.

— Гей, шматок темряви! Обернись, потворо! — щосили закричав Марк, привертаючи увагу істоти.

Тінь повільно розвернулася до нього, залишаючи Айру в спокої.— Твої спогади... будуть моїми... — прошепотіла вона, роблячи крок до хлопця.

Марк витягнув один сірник. Його руки так сильно тремтіли, що він ледве влучив по сірчаній смузі. З першої спроби сірник просто зламався. Тінь підійшла ще ближче, її крижаний подих уже обпікав Марку обличчя. Хлопець узяв другий сірник і чиркнув щосили.

Спалахнуло маленьке, але яскраве жовто-гаряче полум'я. Для істоти, яка народилася з чистої темряви й ніколи в житті не бачила справжнього вогню з людського світу, цей маленький сірник виявився потужнішим за вибух. Тінь дико, ультразвуково заверещала, закриваючи лапами свої порожні очі. Вогонь почав буквально випалювати її сутність. За секунду істота просто розпалася на чорні пластівці попелу й розсіялася у повітрі.

Айра повільно піднялася з дощок, тримаючись за забите плече. Вона дивилася на Марка з таким подивом, ніби він щойно власноруч зрушив гору.

— Ого... Звичайне людське полум'я... — тихо буркнула вона, підходячи ближче. В її очах знову проскочили золоті іскри, але цього разу в них не було злості чи насмішки — лише щира повага. — А ти не такий уже й безнадійний, чуваче. Ходімо, поки інші не прийшли на крик.