Останнє Багаття Вирію
Розділ 4: Шепіт у темряві
Вони швидко просувалися вперед вузькими, заплутаними вуличками. Марк ледве встигав за Айрою, яка рухалася безшумно, наче кішка. Хлопець раз у раз озирався, і те, що він бачив, йому зовсім не подобалося. Йому здалося, що тіні від напівзруйнованих стін поводяться неправильно. Вони не залежали від світла падаючих зірок. Вони витягувалися, стискалися, повзали по камінню самі по собі, наче живі істоти.
Раптом з боку темного провулку донеслося тихе, ледве чутне шипіння. Марк зупинився. Йому здалося, що в цьому звуці він чітко почув голос своєї мами, яка кликала його вечеряти. Потім — голос найкращого друга. Звуки були такими рідними, такими затишними. Його ноги самі зробили крок у бік темряви.— Марку, стій! — Айра з силою вхопила його за рукав куртки й смикнула назад. — Не слухай їх! Навіть не думай повертати туди голову!
Вона зазирнула йому прямо в очі, і її золоті іскри спалахнули яскравіше.— Тіні харчуються твоїми спогадами, дурню. Вони підбирають звуки того, що ти любиш, щоб виманити тебе. Якщо заговориш із ними або підійдеш близько — вони висмокчуть із твоєї голови все. Ти забудеш, як тебе звати, забудеш свій дім, батьків, усе своє життя. І сам станеш такою ж безглуздою тінню. Зрозумів?
Марк важко сковтнув слину й кивнув. Страх відступив, а замість нього з'явився злий азарт. Ставало зрозуміло, що це не жарт, і правила тут жорстокі.
#1971 в Фентезі
#459 в Міське фентезі
Відредаговано: 20.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
