Марк різко розвернувся, мало не втративши рівновагу. На уламку поваленої колони, закинувши ногу за ногу, сиділа дівчина. На вигляд їй було приблизно стільки ж років, скільки й йому. Вона була вдягнена у потерту шкіряну куртку, якісь дивні штани з безліччю кишень, а її руки до ліктів покривали складні сріблясті татуювання, що ледве помітно пульсували в темряві.
Але найдивнішим було її обличчя, а точніше — очі. Коли вона дивилася на Марка, її зіниці час від часу спалахували крихітними золотистими іскрами, наче всередині неї горіло справжнє бенгальське вогонь.— Ти хто така? І взагалі, де я опинився? Це якесь шоу? Прихована камера? — Марк почав засипати її питаннями, відчуваючи, як паніка підкочується до горла.
— Заспокойся, істеричко, — дівчина легко зіскочила з колони. — Мене звати Айра. А ти перебуваєш у Вирії, чуваче. Це таке місце, куди потрапляє все, що люди у твоєму світі загубили, зламали або просто забули. І ти, судячи з усього, теж примудрився загубитися. Якщо не хочеш, щоб тебе зжерли Тіні ще до того, як небо стане сірим, закрив рота і йди за мною.