Останнє Багаття Вирію

Розділ 1: Годинник, що йшов назад

Марк терпіти не міг прибирати в дідовому підвалі. Там завжди пахло пилом, старою шкірою та якимось дивним сушеним зіллям, від якого крутило в носі. Дід постійно зносив сюди всілякий непотріб, сподіваючись колись його відремонтувати. Серед усього цього мотлоху — зламаних радіоприймачів, стільців без ніжок та ящиків з іржавими цвяхами — виділялася величезна дубова шафа-годинник. Вона була вища за Марка, вкрита шаром павутини й не працювала, здається, ще до його народження. Навіть важкий маятник намертво застиг по центру.

Марк просто відверто нудьгував. Змахнувши пил із каламутного скла, він відчинив дверцята й заради жарту вхопився за важку бронзову стрілку.— Ну що, поїхали в минуле? — буркнув він собі під ніс і з зусиллям крутонув її проти годинникової стрілки.

Пролунав такий оглушливий тріск, ніби дерево розкололося навпіл. Звуки вулиці за підвальним вікном — шум машин, гавкіт сусідського собаки — миттєво зникли, поступившись місцем мертвій тиші. Лампочка під стелею судорожно блимнула й згасла. Марк хотів було дістати телефон, щоб увімкнути ліхтарик, але не встиг. З щілин між дошками підлоги стрімко повалив густий, важкий туман дивного фіолетового кольору. Хлопець зробив крок назад, злякано вилаявшись, але підлоги під ногами вже не виявилося. Він просто провалився у повну, крижану темряву, летячи кудись уніз із шаленою швидкістю.

Мая Старк

Подобається

#1971 в Фентезі
#459 в Міське фентезі

У тексті є: дружба, хоробрість, пам'ять

Відредаговано: 20.08.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись