Глава 1

Малі хлопчик та дівчинка швидко бігли через густий, темний та небезпечний ліс. Вони постійно оглядались навколо, очікуючи побачити позаду себе переслідувача. Точніше те, що переслідувало їх. Так, в черговий раз подивившись, що відбувається за спиною, хлопець зачепився за корінь дерева, що виступав з-за землі, та впав на землю, в купу старого та напівзігнилого листя. 
- Не відставай!- крикнула дівчинка. Вона швидко підбігла до брата та схопила його за руку.
- Я не можу більше.
- Мені теж важко, але залишилось ще трішки. Тато говорив не зупинятись. Потім він до нас прийде. Побігли.
   Сестра допомогла братові піднятись на ноги. Тоді вони почули жахливий крик істоти, який пробирав до самих кісток. Через кілька секунд, серед дерев побачили істоту, яка спритно оминала перешкоди та наближалась до них.
- Треба бігти!
   Діти взялись за руки та продовжили втікати. Цього разу, потвора не збиралась відпускати дітей, тому швидко зменшувала відстань між ними. Істота стрибнула на кілька метрів у висоту та вчепилась в дівчинку довгими щупальцями, поваливши її на землю. Після цього, істота боляче приземлилась на жертву, зламавши їй кілька кісток. Дівчинка закричала від болю та благала допомоги. Мутант приготувався вбити жертву, але отримав дріб в голову. 
- Сьогодні обіду не буде,- сказав молодий, темноволосий, 20-річний хлопець з дробовиком в руках, який стояв за кілька метрів від дівчинки. На його обличчі виднівся жахливий шрам, який нерідко відлякував людей.- Отримуй, тупий зомбі!
   Чоловік ще раз вистрелив в противника. Істота відійшла на кілька метрів, а тоді накинулась на чоловіка. Боєць відкинув дробовик в сторону та, взявши довгу биту, обмотану колючим дротом, сильно вдарив нею монстра. Зомбі відлетів на метр та вдарився головою об стовбур дерева. Чоловік підняв з вологої землі дробовик та вистрелив в голову істоти. 
- Так краще,- сказав виживший.
   Малий хлопець присів коло своєї сестри, яка намагалась терпіти біль, коли чоловік підійшов до них.
- Серйозні травми... Переломи. Треба віднести її в Укриття. 
   Виживший підняв дівчинку на руки та поніс через ліс, а хлопець йшов за ними. 
   Через годину вони вийшли з лісу та, йдучи по зарослій заасфальтованій дорозі, дійшли до невеликого поселення, оточеного високою дерев'яною стіною, з озброєними охоронцями. Мешканці Укриття відчинили ворота та пропустили чоловіка з дітьми. Пройшовши через внутрішнє подвір'я, виживший підійшов до старої знайомої - Елізабет, яка знала його все життя. Саме вона та старий Джо приймали пологи в матері чоловіка та була останньою, хто бачив його батьків.
- На них напав мутований, тому треба, щоб ти їх оглянула,- сказав чоловік, заходячи в медичний намет,- В дівчини можливі переломи та внутрішня кровотеча.
- Я допоможу їм всім, чим зможу,- відповіла жінка,- Тебе також варто перевірити. Взагалі, не думала, що ти прийдеш сюди.
- Був змушений це зробити. Не буду заважати.
- Почекай,- мовила жінка, перед тим, як чоловік покинув намет,- Я знаю, що ти досі ображаєшся на нього, але йому дуже жаль.
- Почекаю, коли він сам це скаже.
   Чоловік покинув намет та одразу побачив перед собою сивого 60-річного чоловіка з багатьма зморшками та шрамами.
- Давно тебе тут не було, Джоне,- спокійно мовив чоловік на ім'я Джо, який стояв коло величезного старого дуба.- Я не здивований, що такий молодий, красивий, розумний та харизматичний хлопець вижив в такі непрості часи. Проте, я б хотів бачити тебе частіше.
- Тут занадто небезпечно,- відповів хлопець, проходячи коло старого.
- Тут ти завжди в безпеці. В оточенні близьких людей.
- Саме від людей йде найбільша загроза,- мовив хлопець, вказуючи на шрам на обличчі.
- Ти ж знаєш, що я не хотів цього.
- Знаю, але я б не хотів, щоб це повторилось. 
- Для чогось ти, все таки, з'явився в цих краях,- мовив Джо.- Говори.
- Мені потрібна зброя. Дробовик - це, звісно, добре, але потрібно щось, що ефективне на дальніх дистанціях. 
- Тобі треба поговорити з Джеєм. Він в нас експерт по зброї. Впевнений, що він тобі допоможе. 
   Джон добре пам'ятав, тому хотів щось відповісти колишньому наставнику, але стримався. Пройшовши кілька кроків, чоловік наблизився до хлопця, який намагався покращити старий автомат.
- Що ти робиш?- спитав Джон, стоячи за спиною рудоволосого Джея.
- Що?- обернувшись, спитав Джей,- А, ти про це? Вибач, не почув, як ти підійшов. Я вирішив створити свою зброю.
- На основі АК?- зацікавлено спитав чоловік.
- Так. Я міг взяти "Вектор" чи FN SCAR, але, для мене, більш зручний АК. 
- Мені потрібна нова та ефективна зброя для роботи на дальніх дистанціях. Джо сказав, що ти можеш дати щось таке.
- Так. Звісно, я можу дати тобі який-небудь старий автомат, який знайшов в старого трупа, що лежав в болоті чи на краю болота... Проте, я знаю, що ти, напевно, хочеш чогось цікавішого. Є в мене прототип одного автомата, але не вистачає певних компонентів. Я можу роздобути їх, але ти ж знаєш, що ніщо в нашому світі не відбувається просто так.
- Що ти хочеш?
- В будинку мера, що неподалік, сховано багато ресурсів для виживання. Старий мудак думав, що це вбереже його, але помер швидше. Доволі погано, що вони простоюються, тому було б добре, якби...
- Я схожий на кур'єра?- спитав Джон.
- Ні, але мені говорили, що там є щось цікаве, що буде приємним бонусом до моєї плати. Крім того, я чув, що ти любиш пригоди, тому всі залишаться в плюсі.- швидко заговорив Джей.
- Сподіваюсь, що все саме так, як ти говориш.
   Джон залишив хлопця та, сівши на мотоцикл, який залишив коло в'їзду в Укриття, поїхав в будинок мера. Дорога не зайняла багато часу, тому через годину їзди по покинутих дорогах та, інколи, зарослих стежках, надіючись, що на шляху не буде зомбі, прибув на місце. Джей дійсно не обманув і прибувши, чоловік побачив, що тут дійсно є багато цікавого. Наприклад: зомбі, зомбі, зомбі і... зомбі.
- Мудак.- тихо вилаявся чоловік.
   Джон тихо та обережно просувався вперед, намагаючись не привертати до себе уваги. Оминувши купу мутантів, які жадібно поїдали мертвого пса, чоловік підійшов вперед та відчинив двері розкішного маєтку. Тільки він ступив вперед, коли на нього накинувся пес-мутант. Звір повалив Джона на підлогу та намагався перегризти йому горло, але чоловік схопив його за морду та, витягнувши ножа з-за другою рукою, проткнув ним шию пса. Вставши на ноги, хлопець відійшов на кілька метрів. Стікаючий кров'ю звір хотів знову накинутись на людину, але той вчасно витягнув пістолет та вистрелив в голову істоти. 
- Поспи,- трохи сумно мовив чоловік.
   Зачинивши за собою двері, Джон оглянув будинок та побачив, що тут, на відміну від інших, все більш-менш в порядку. Хлопець пройшовся по кімнатах та, переконавшись, що припаси тримають в підвалі, підійшов до дверей.
- Скоріше за все, припаси там. Треба просто спуститись туди та взяти все необхідне. Це просто. Це дуже просто. Бляха, це ніфіга не просто, коли навколо ходять трикляті зомбі-мутанти!- говорив до себе чоловік,- Окей, впевнений, що бував і в гірших місцях.
   Перевівши погляд, чоловік відчинив двері та спустився в підвал. Спустившись сходами, хлопець побачив, що всередині немає світла, а підлога вкрита тонкою плівкою холодної води.
- Поки що, нічого незвичного.- говорив Джон, освітлюючи ліхтариком все, що було навколо нього.- Добре, що нікого немає.
   Чоловік оглянув підвал, який виявився набагато меншим, ніж він собі уявляв. Посередині стояв стіл з м'ясорубкою, а коло стін були столи та полиці з банками, заповненими рідиною.
- Припасів тут не так багато, як хотілось би,- говорив до себе Джон. 
   Оминувши дивний стіл з м'ясорубкою, чоловік вирішив переглянути, що в ящику. Легко відчинивши його, він побачив лише старий та нікому не потрібний мотлох, який точно планували викинути. Прикривши ніс рукою, щоб не відчувати смороду від старості речей, чоловік неспішно оглядав вміст ящика. Серед мотлоху, дитячих та моторошних ляльок та протирадл, хлопець взяв книгу. Розгорнувши її, побачив, що вона пуста. Всі сторінки повністю білі. Точніше, жовті від старості та сирості. Кинувши книгу в ящик, чоловік взяв в руки золотий медальйон. Розкривши його, Джон побачив фото хлопчика та дівчинки, які стояли коло великого та старого дуба.
- Десь я це вже бачив,- мовив Джон.
   Чоловік сховав медальйон в кишеню. За мить, йому здалось, що хтось пройшов в нього за спиною. Звісно, якби Джон був більш уважним, то побачив би, що йому не здалось, оскільки тонка ідеальна поверхня води вкрилась хвильками. Проте, хлопець не побачив цього, тому з наслідками зустрінеться пізніше. Одразу після медальйона, чоловік нахилився, щоб взяти невелику записку. Доторкнувшись до неї, він дуже здивувався дивному матеріалу, з якого виготовлена записка.
- Бля! Твою ж за ногу! Якого чорта?!- через кілька секунд вигукнув Джон, коли зрозумів, що тримає в руці шматок людської шкіри.
   Хлопця ледь не вирвало, але він стримав свої рвотні рефлекси та почав читати.
"Шлях до досконалості людини лежить крізь страждання."
- Що?!- чоловік повільно перевів погляд на м'ясорубку та зрозумів, що вона тут не просто так,- Та ні! Чорт.
   Хлопець підійшов до столу та побачив, що м'ясорубка всередині закривавлена.
- Хто б сумнівався,- мовив чоловік, але, також, побачив клаптик паперу, що був всередині,- Точно хвора фантазія якогось маньяка.
   Джон спробував обережно запхати руку всередину. Намацавши шматок людської шкіри, хлопець спробував витягнути руку, але відчув, що пальці затиснуті лещатами. Ручка пристрою почала повільно обертатись, ще більше стискаючи пальці чоловіка.
- Зараза!
   Чоловік спробував зупинити ручку рукою, але марно. Тоді він витягнув ножа та, використовуючи його, як важіль, зміг витягнути пальці звідти.
- Чорт! Чорт! Чорт!- лаявся хлопець.
   Перевівши погляд на шматок шкіри, що був між його пальцями, Джон побачив, що там нічого не було. Це просто шматок чиєїсь шкіри.
- Та пішло воно!
   Чоловік пішов до виходу, але на мить йому здалось, що хтось стежить за ним з-за полиць. Він швидко підійшов туди та вжахнувся, коли побачив в запилених банках людські органи, занурені в рідину. До кожної банки приклеєні папірці з написами: oculi, celebrum, linguae, digitos, pulmo...
- Фу,- скривився Джон, повільно відійшовши від полиць.
    В цей момент чоловік відчув дивне дихання в себе за спиною. Різко обернувшись, хлопець нікого не побачив позаду. Він одразу пішов до виходу, але зупинився коло сходів. Почекавши кілька секунд, чоловік опустив погляд собі під ноги. Освітивши поверхню ліхтариком, чоловік побачив легкі хвилі на воді, хоча сам він не рухався. Хлопець повільно витягнув дробовик та різко обернувся. В цей момент на нього стрибнула істота. Чоловіку вдалось вчасно вистрелити, тому потвору відкинуло від нього на метр. Не втрачаючи час, чоловік зачинив двері та швидко побіг до виходу. 
- Такого я ще не бачив,- говорив чоловік, зачинивши за собою двері.- Новий вид зомбі? Скоріше за все.
   Джон почув, що істота сильно вдарилась об двері, але не змогла їх зламати. Чоловік хотів піти до виходу, але почув плач дитини. Здивувавшись, чоловік піднявся на другий поверх, де почав іншу людину.
- Ейпріл?- здивувався Джон,- Що ти тут робиш?
   Ейпріл - красива, молода дівчина з довгим світлим волоссям та красивою посмішкою - давня подруга Джона, яку хлопець знав з дитинства. 
- Джей попросив мене оглянути це місце і пошукати припаси,- коротко відповіла дівчина.
- Дивно. Мені він сказав те саме.
- Не знала, що ти повернувся... Я чула плач дитини на горищі,- сказала дівчина і Джон кивнув,- Їй треба допомогти. 
   Дівчина підійшла до дверей, але чоловік зупинив її.
- Якщо це пастка? Можливо, це крикун.- припустив Джон.
- Ну й що? Оглушить тебе на кілька годин. Нічого з тобою не станеться.
- Буде краще, якщо я піду першим.
- Чому?
- В мене є важка зброя.
   Дівчина вирішила не сперечатись та відступила. Джон обережно відчинив старі та скрипучі двері. Він одразу побачив малого хлопця, який грав ляльками.
- Як давно цей будинок покинутий?- прошепотів чоловік.
- Років п'ять.
   Чоловік невдоволено скривився. Вони обоє розуміли, що дитина не могла б вижити в таких умовах. Чоловік обережно підійшов до хлопчика.
- Привіт,- почав Джон.
   Хлопець перевів погляд на чоловіка, затримавши погляд на шрамі, а тоді продовжив гратись. Джон пропустив Ейпріл, що присіла коло дитини.
- Привіт,- посміхнулась дівчина,- Що ти тут робиш?
- Граюсь,- холодно відповів малий, не дивлячись на дівчину.
- Давно ти вже тут?
- Так.
- Ти сам?
- Ні,- відповів хлопець. Дівчина хотіла задати питання, але той додав,- Вони зі мною.
- Хто вони?
- Ті, що нас оточують.
   Джон посвітив ліхатриком та побачив, що їх оточують сотні малих, потворних ляльок. Деякі з них стояли на балках даху. Найбільше лякало чоловіка, що всі вони дивились просто на них.
- Ейпріл, нам потрібно вшиватись,- сказав Джон.
- Це просто ляльки, Джоне.- мовила дівчина та повернулась до хлопця,- Ти не хочеш піти зі мною? В нас є їжа, житло, твої однолітки.
- Ейпріл,- мовив чоловік, але дівчина його не слухала.
- Ми не можемо його залишити. Він помре з голоду... І не бійся. Ляльки не зомбі - не вб'ють.
- Скажи це тим потворам, які вже кілька десятків років ходять по Землі.
- Вони нас чують,- неочікувано сказав хлопець.
- Зомбі?- спитав чоловік.
- Ляльки.
- Слухай, якщо він не хоче йти, то ти його не примусиш. Нам треба повертатись.
- Я не залишу його тут.
   Джон почув, що позаду нього щось впало, але, обернувшись, нічого не побачив. Чоловік схопив дівчину за руку, але вона швидко вирвалась та схопила дитину на руки. Хлопчик закричав та почав вириватись. Тоді чоловік побачив яскраво-жовті очі істот, що ховались в тіні. Невідомі йому істоти напали на них. Чоловік намагався прикривати Ейпріл та малого, але істот було занадто багато. Незважаючи на труднощі, їм вдалось покинути будівлю та добігти до машини Ейпріл.
- Вези його в Укриття,- сказав чоловік.
- А ти?
- В мене є транспорт,- Джон вказав на мотоцикл.
   Коли дівчина та хлопець поїхали, чоловік схопив рюкзак, що був на мотоциклі. Витягнувши звідти розтяжку, чоловік швидко встановив її та, сівши на мотоцикл, залишив територію. Трохи менше, ніж за хвилину, чоловік почув потужний вибух, що пролунав з території будівлі.