Розділ 6

Розділ 6

КИРИЛ

•  Фіг ти мене знайдеш! Чао.

«Вона знущається? Як можна поводити себе так з правоохоронцем в кінці-кінців. Ніякої поваги. Скільки ж в ній самовпевненості?»

Я посміхнуся про себе. Пройшов всього день, як я її знаю, а таке відчуття, що все життя. Настільки дістати за такий короткий проміжок часу треба вміти. Хоча…якщо подивитись з іншого боку. Є в ній щось притягуюче, щось, що змушує цікавитись нею. Щось, що заставляє відкривати її особову справу і перечитувати одні й ті ж рядки знову і знову. Звичайний інтерес? Хтозна…

Та поки ще рано про це говорити. Часу розібратися з нею буде вдосталь, коли закрию цю справу. Так, і того. Марину Олексіївну намагалась перехопити компанія «суперників». Якщо президент правда про це дізнався, то мотив очевидний – не допустити переходу секретаря до іншої фірми,  адже, дуже вірогідно, що та знала чимало секретів, які ніхто сторонній не повинен знати. Та хіба заради цього потрібно вбивати? Думаю, настав час переговорити з Кравченком Миколою Ігорьовичем – директором компанії

V-group.

…

Відверто кажучи, ми з колегами трохи попотіли, коли намагалися потрапити в офіс. Нас відмовлялися впускати. Та посвідчення слідчого швидко вирішило всі проблеми. Вже сутеніло, тож часу було не багато. Як тільки нас впустили в кабінет директора, я розпочав.

• Доброго вечора. Слідчий третього підрозділу особливо тяжких Кирило. Чи можу задати Вам декілька запитань?
• Звичайно, - відповів чоловік. Він виглядав років на 40-45. Поважний, в діловому костюмі та суцільним спокоєм на обличчі.
• На рахунок вбивства Вашого секретаря. Чи не помічали Ви чогось незвичного в її поведінці останнім часом?
• Ні. Вона поводила себе як зазвичай. Була професіоналом свого діла. Навіть якщо щось і йшо не так, як потрібно, чи були якісь проблеми в особистому житті, я нічого не знаю. Дуже гарно вміла приховувати свої емоції. Шкода втратити такого талановитого співробітника, - пояснив той.
• Тобто, Ви хочете сказати, що нізащо б не віддали іншій компанії такого близького та довіреного працівника?
• Що Ви маєте на увазі, коли сказали «близького»? У нас з Мариною Олексіївною були суто професійні відносини. Відповідаючи на Ваше питання. Так, багато компаній намагались переманити її на свою сторону, та секретар була ще й відданою, завжди відмовлялась навіть не задумуючись.
• Добре, дякую, - я встав і збирався вийти, - і останнє запитання. Де Ви були минулої ночі близько пів на дев’яту?
• Я працював в цьому кабінеті. Думаю, охорона підтвердить, що я покинув його близько дванадцяти ночі.

Як тільки вийшли з будівлі компанії, мій найближчий колега Назар, повідомив:

• Тільки що перевірили алібі Миколи Ігорьовича. Воно підтвердилося.
• Я був впевнений, що підтвердиться, - незворушно відповів, - Якщо це вбивство і правда зініціював  директор, то він, звичайно, не став би марати руки. Так, в час скоєння правопорушення він знаходився в кабінеті, та нічого не заважало йому слідкувати за ситуацією та віддавати накази звідти. Тому не спіши виключати його зі списку підозрюваних.
• Тож, ти схиляєшся до думки, що це він вбивця?
• На перший погляд так, але я гадаю, що не все тут так просто. Ми щось упускаємо, та що?

«Наче все правильно та одне не дає мені спокою? Чому на місці злочину знайшли крейду? Звідки вона там.»

Так як був вечір, вирішив відправитись додому і хоча б одну ніч нормально поспати.

…

…Ні. Відпустіть мене. Що Ви робите? Я не вмію плавати.

Жінка не слухала, та все сильніше та наполегливіше намагалась зіштовхнути хлопчика з моста.

• Ну і де ж твій татко? Де він? Чому не приходить, коли кличеш? Тому що він ненавидить тебе! Ти нагадуєш йому її. Все через тебе, виродку. Ти – псуєш нам життя. Ти – сміття. І я просто позбавляюсь від тебе. Роблю всім послугу.

З цими словами хлопчик впав у воду…Холодну воду…

…

• Ніі.

Знову проснувся в холодному поту. Коли ж зможу виспатись? Ці кошмари ніяк не припиняються. Скільки років, скільки психотерапевтів, а все без толку. Спустився на кухню, заварив кави. П’ята ранку. Все одно більше не засну. Зате є час поміркувати. Тверезо переварити ситуацію.

На роботу прийшов близько 16:00. Взагалі, в мене вихідний та через терміновий виклик потрібно приїхати. Зайшов в дільницю, як до мене відразу підбіг Назар:

• Шеф, спіймали злочинців, які пограбували магазин в якому знайшли труп.
• Влаштуй з ними допит. Терміново, - розпорядився я.

До кімнати для допитів привели двох парубків. Один був маленький та щупленький, а інший – здоровий та кремезний.

• Слідчий третього підрозділу особливо тяжких Кирило. Маю задати вам декілька питань. Я не буду розбиратись, чому ви здійснили крадіжку. Це не в моїй компетентності. Мене цікавить ось що. Як ви певне вже знаєте, в підсобному приміщені магазину знайшли труп.
• Ми нікого не вбивали. Взагалі до цього не причетні, - заговорив той, що поменше.
• Я вам нічого й не кажу, знаю, що не ви. Я хотів запитати, чи не бачили ви чогось дивного. Чи можливо когось?
• Ні, нічого, чи не так, Микито? – звернувся цей же хлопець до того, що кремезніший.

Я уважно подивився на, так зрозумів, Микиту. Видно було, що той щось знає, але вагається. Потрібно його підштовхнути.

• Якщо будете співпрацювати з поліцією, - звернувся до нього, - є шанс, що покарання пом’якшать.

Він уважно подивився на мене й сказав:

• Ми бачили машину. Коли прийшли на місце, щоб вчинити крадіжку, вона вже стояла. Довелось чекати майже годину до того як автомобіль поїде.
• Чи бачили ви номера? Марку машини, модель, особливості якісь? Чи водія?
• Водія не бачив. Та я впевнений, що то був джип. Чорний джип. Коли авто рушило, то поїхало провулок до вулиці Чайковсього та направилось по праву сторону дороги.
• Зрозуміло, дякую. Я постараюсь допомогти, аби вам зменшили покарання.