Розділ 5

Розділ 5

АЛІНА

«Вже обід. Де його так довго носить? Залишив мене тут одну і звалив. Круто»

• Так, алло. Ну що, вийшло? – почувся голос Кирила, - нічого? Взагалі? Жодного повідомлення? Добре, будемо на зв’язку.

Слідчий зайшов у дільницю. Сів за стіл і закрив обличчя руками. Через декілька секунд сильно вдарив кулаком по дерев’яній поверхні зі словом: «Чорт…». По хлопцю було видно, що справа просувається не так, як хотілося.

• Що? Глухий кут?
• Не заважай, Аліно. Я зараз не налаштований на розмову, - відповів той, навіть не повернувшись.
• Я всього лиш хотіла підказати.
• Немає нічого, що б ти мені сказала, і що б я не провірив.
• Впевнений? - з викликом посміхнулась, - Щодо камер відеоспостереження навколо будинку жертви? Можливо, побачиш якихось підозрілих людей, чи автомобілі.
• Перевірив, - байдуже вимовив Кирил.
• Допитав сусідів, близьких родичів?
• Із родичів залишилась лише сестра, яка проживає за кордоном. Сусіди нічого дивного не помічали.
• Зв’яжись з сестрою.
• Навіщо? За свідченням друзів, вони не бачились декілька років.
• Те що вони не бачяться, не означає – що не спілкуються. Просто повір мені і зроби як кажу.
• Чому я маю тобі вірити? – хлопець нарешті подивився на мене.
• А чому ні? – я теж зосередила свій погляд на ньому.

Парубок прискіпливо продовжував дивитись, вочевидь, обдумуючи сказані мною слова. Потім глибоко вдихнув і видихнув зі словами: «Добре».

• Тільки є одне «але». Я задарма ідеї не роздаю. Домовимось так. Якщо запропонована мною ідея якось тобі допоможе, то ти відпустиш мене раніше. Наприклад, сьогодні. Що на це скажеш?

Видно було, що цей ультиматум вивів слідчого з колії. Він трохи повагався, але все ж погодився. Я просунула руку поміж гратами.

• Що ти робиш? – здивовано запитав Кирило.
• Чого так дивишся. Договір треба закріпити рукостисканням. Не знав? – спокійно пояснила я.

Поліцейський підвівся і потиснув мою руку, продовжуючи при цьому уважно на мене дивитись.

• Іди давай. Розслідуй далі. Я хочу як найшвидше звідси вийти.

Відразу після цього слідчий знову сів за стіл та почав працювати. Невдовзі, йому вдалося роздобути контактну інформацію сестри померлої жінки. Її звали Ірина. На даний момент проживає в Канаді. Номер, який був записаний не обслуговувався, тому довелось писати по електронці. Відповідь прийшла через декілька годин. Ось що було написано в листі:

«Доброго дня. Так, до мене дійшла сумна звістка про смерть сестри і я якнайшвидше спробую прилетіти в Україну. Якщо потрібно буде ще зі мною зв’язатись, внизу листа залишу свій дійсний номер. Тож, щодо заданого питання. Ваша правда, я справді доволі близько спілкувалася з сестрою, ми зідзвонювались майже кожного дня. Її матеріальне становище останнім часом погіршилось, вона не розповідала подробиць. І нещодавно, без відома директора, їй запропонували роботу менеджера в Gcompany. Пропозиція зацікавила мою сестру та я підозрюю що не все так просто. На мою думку, президент V-group дізнався про це.

Прошу, знайдіть вбивцю моєї сестри аби я змогла спати спокійно. Дякую.»

Кирил прочитав листа вголос.

• Виходячи з написаного, директор - потенційний підозрюваний. А справа то стає все цікавішою, - розмірковував він.
• Я рада за тебе та…Я була права, моя пропозиція виявилась корисною для тебе. Договір є договір. Випускай мене звідси.
• Твоя взяла. До речі, чому це почала спілкуватись зі мною неформально? – хлопець підійшов, щоб відчинити грати.
• Один з поліцейських проговорився, що тобі 26. Ми однолітки. Ну а тепер, - я нарешті вийшла на свободу, - Фіг ти мене знайдеш! Чао.

Потрібно було бачити обличчя Кирила, коли я покинула дільницю з високо піднятою головою. Відразу пішла додому, прийняла душ, поїла нормальної, смачної їжі.

«Сподіваюсь більше ніколи не перестрітися з цим слідчим. Він мене виводить із себе. Такий наглий та норовливий, просто жах»

Залишок дня провела вдома. Ввечері вирішила зустрітись з подругою. Я прийшла до неї на ночівлю. Ми замовили піцу, дивились серіал та розмовляли. В якийсь момент Слава, так звати мою подругу, запитала:

• Тобто ти з вчорашнього вечора сиділа в дільниці в компанії звабливого поліцейського? Я впевнена ти зацінила його зовнішність.
• Згодна, виглядає він і правда нічого так. Але характер незносний. Такий самозакоханий, до чортиків просто.
• Але ж гарний, - наполягала на своєму дівчина.
• Не на мій смак, - відповіла я кусаючи черговий кусок піци.
• Ми закохуємося в тих, про кого спочатку думали: «Ну, це не мій типаж».

Я аж подавилась. Як їй могло таке в голову прийти?

• Ти серйозно? Я і він? Та ніколи. Не в цьому житті. Ми з ним з різних світів. Все.

…

Зранку проснулась в чудовому настрої. Сонце світить, пташки співають, погода супер. Розпрощалась зі Славою та почала готуватись. Через декілька годин співбесіда на рахунок роботи. Уже стільки цих зустрічей було та мене ніколи не приймають. Не розумію на що сподіваюсь цього разу. Все ж зібралась і пішла.

…

«Все наче пройшло непогано. Так вже 15:00. Потрібно в ресторан. Підробіток ніхто не відміняв»

Відразу відправилась туди.

• Привіт, Сергію? – привіталась як тільки зайшла, - сумував за мною?
• Де ти була? Я думав загнусь тут сам-один. Начальник такий строгий сьогодні, будь обережна.
• Прийму це до уваги, - відповіла й направилась в кімнату для персоналу. Одягла форму та почала працювати. За декілька годин мене покликав Сергій.
• Власник приїхав. Просив тебе підійти, там якийсь переполох.