Розділ 4

Розділ 4

КИРИЛ

«Яка дивна дівчина. Все їй не подобається. Не потрібно було заходити в той магазин. Сама винна. 00:18. Може і собі трохи поспати? Ні. Треба ще проаналізувати інформацію тієї вбитої жінки»

Гальченко Марина Олексіївна. 32 роки. Незаміжня. Працює секретарем директора компанії V-group.

Я сперся ліктями на стіл. А це вже цікаво. Напрошується висновок, що насправді, хотіли напасти на президента компанії, і це, так би мовити, якесь перекручене, збочене попередження. Або ж Марина Олексіївна чисто випадково попала під удар. Тобто, збирались нашкодити директору, а секретар завадила. І далі вбивця працював по принципу, кращий свідок – мертвий свідок. Цей варіант теж можливий. Тоді, хто може бути вбивцею?

Вороги компанії V-group – потенційні підозрювані. Також, це можуть бути покупці, невдоволені продаваною технікою. Або ж просто, якийсь психопат. Враховуючи незносний характер директора, це може бути кожен п’ятий. І щось мені підказує, що Аліна - не одна із них. Вона, скоріш за все, і правда ні в чому не винна. Поглянувши на цю дівчину, можна сказати, що вона не така, як інші. По-перше це видно по довгому рудому волоссю зібраному в високий хвіст. Очі, начебто, карі. А ще – мила, коли спить. Вона доволі неординарна особистість. Особливо її характер. Такої діставучої людини, як вона – в житті не зустрічав. Ну серйозно. Цікаво, я витримаю 2 дні в її присутності. Сумніваюсь…

…

…- Хочеш до мами? Хочеш до мами питаю? Ну так вперед. Тебе тут ніхто не тримає.

Тиха осіння ніч. Дніпро. Пішохідний міст. Якась жінка й хлопчик років 9. Навіть вночі Київ живе, проте на мосту більше немає нікого. Де ж тато? Куди він подівся? Чого не врятує його? Адже…хлоп’я зовсім не вміє плавати.

• Ні. Відпустіть мене. Що Ви робите?

В думках хлопчик молився, щоб з’явився хоча б хтось і забрав його звідти. З того страшного місця. Від тієї страшної жінки, яку він в подальшому буде ненавидіти все своє життя…

…

• О, боже невже, знову…
• Що знову? Ви про що?

Я оглянувся навколо і зрозумів, що досі знаходжусь в дільниці. Певне, я заснув. Аліна сиділа на лавці за гратами і дивилась на мене здивовано.

«То це був сон. Цей клятий сон, який сниться майже кожну ніч».

• Що сталось, Кирил? Ви лежали із заплющеними очима, незадоволеним обличчям і щось шепотіли про себе.
• Та нічого страшного. Не бери в голову, - потер очі аби проснутись.
• І не збиралась. Ну, раз Ви проснулись, принесіть мені води, - дівчина закинула ногу на ногу і прийнялась чекати.

Я закотив очі й, невдовзі, повернувся з пляшкою води.

• Не похлинись, - усміхнувся.

Вона, здається просвердлила мене поглядом, поки відкривала пляшку.

Тільки я прийнявся писати протокол, як почув тихеньке: «Мінеральна, природна, лікувальна, столова вода, сильногазована хлоридна натрієва…»

• Гей, що ти робиш?
• Читаю склад…
• Навіщо?
• У мене звичка. Читаю склад всього, що бачу, або тримаю в руках, – тихо відповіла і продовжила зосереджено читати.
• Я, звичайно, чув про дивні звички, але щоб настільки.

З посмішкою повернувся назад до свого столу.  Через кілька хвилин, як Аліна закінчила читати:

• Ця звичка ще з дитинства. Коли вчилась читати, намагалась це робити якомога частіше, тому читала все, що бачила.
• І навіщо ти мені це розповідаєш? – запитав.
• Щоб не вважав мене якоюсь двинутою, - незворушно відповіла вона.

Задзвонив телефон:

• Так, Віко.  Вже відбувся розтин тіла? Відомо від чого померла жертва? Добре, зараз прийду дізнатися деталі, - я повісив трубку.

Дорога багато часу не зайняла. Хвилин через п’ятнадцять уже зустрівся з Вікою.

• Привіт. Часу небагато, ще є купа роботи, тому прошу коротко і по суті, - відразу повідомив.
• Окей. Якщо коротко. Жертва померла від удару в живіт гострим предметом, скоріш за все ножом. Інші криміналісти схиляються до думки, що це був канцелярський ніж, проте я не впевнена. Далі, дивись сюди, - вона звернула мою увагу на зап’ястя померлої, - скоріше за все вона була зв’язана, або ж намагалась вирватись. І що саме цікаве. Як тобі відомо, смерть від рани в області живота досить довга і болісна, займає близько півгодини. Коли знайшли дівчину, вона була мертвою години півтори – дві, а в цей час магазин був ще відчинений. З цього випливає…
• Що або її привезли в магазин після смерті, або вбивця – власник чи працівник магазину. Я зрозумів, дякую, - збирався йти, як дівчина схопила мене за руку.
• Зачекай. І ще одне, саме дивне, - вона озирнулась і тільки потім сказала, - на місці злочину знайшли крейду.
• Крейду?
• Так, дуже маленькі частинки та ми впевнені, що це крейда.
• Дякую за інформацію. Зв’яжусь з тобою пізніше.
• Давай, - відповіла криміналіст і я сів у машину.

Дорога до дільниці займала трохи більше часу. Кляті затори. Щоб їх. Знову телефонний дзвінок.

• Алло.
• Добрий день, шеф. Ми отримали дозвіл на огляд квартири померлої жінки.
• Чудово. Скинь адресу смс. Зараз буду.
• Вас зрозумів, шеф.

Повідомлення прийшло відразу ж.

«Чорт, це в іншій стороні. Та чому сьогодні все йде через…не туди куди треба».

Як прибув на місце, хлопці вже на всю, щось вимірювали, шукали, знімали відбитки та таке інше. Я підійшов до одного з своїх підопічних:

• Знайшли щось?
• Поки що нічого незвичайного. Типова жіноча квартирка.
• Добре, продовжуйте.
• Знайшов, - почулося з іншої кімнати, - це одноразовий телефон.

Знахідку відразу передали мені. Всі повідомлення і дзвінки були стерті.

• Так, закінчуйте тут, а я з’ясую чи можна відновити записи.