Розділ 3

Розділ 3

АЛІНА

• До побачення. Гарного вечора, - повернулась до барної стійки, - Хух, це був важкий день. Чи не так, Сергіє?
• Ти права. Відвідувачів було більше, ніж зазвичай.
• Ніг своїх не відчуваю. Що ж, я додому. А то завалюсь спати прямо тут.
• Іди давай. Я теж довго затримуватись не буду.
• Тоді, до зустрічі.

З цими словами я забрала сумку і вийшла з ресторану.

«Ніколи не думала, що працювати офіціантом так важко. Та все ж це краще, ніж на попередньому підробітку. Робота в цілодобовому магазині. Як згадаю – аж мурашки».

На годиннику 22:34. Я йшла додому своїм звичайним маршрутом. Було темно, та я звикла. Ліхтарі освічують вуличку, навколо ні душі. Тихо та атмосферно. Чесно, ніколи не боялась ходити по місту вночі. Всі знайомі завжди застерігають та наполягають, щоб звільнилась і не доводилось повертатись додому пізно. Та мало хто знає, що в мене чорний пояс по тхеквондо. Тож, виходить, це мене потрібно боятися.

Проходячи повз невеличкий, вже зачинений, магазинчик, я почула дивні звуки. Придивилась і помітила, що двері зламані. Обережно зайшла всередину. Темно, тож важко щось розгледіти, але, майже відразу, як зайшла, відчула на собі погляд. Двоє парубків згрібали гроші в велику чорну сумку, та як тільки побачили мене, відразу почали тікати. Я побігла за ними, навпомацки намагаючись знайти стіну, аби нічим не вдаритись. Певне, вони знали де в цьому магазинчику чорний хід, адже відразу побігли в одному конкретному напрямку. Поки я дібралась до дверей, ці двоє вже розчинились в темряві ночі.

• Чорт… - я вдарила ногою двері, - бовдури. Через таких, як вони, і порушується порядок у районі.

Я розвернулась і пішла через магазин назад. Потрібно повернутись на свою вулицю.

«Дивно, що копи не приїхали. Може, сигналізація не спрацювала?»

Дуже іронічно, що саме в цей момент почувся звук сирени поліцейської машини.

«Серйозно? А ще пізніше ніяк?»

Тільки після цього я усвідомила в якій ситуації знаходжусь. До мене підійшов поліцейський. Він одягнув на мене наручники:

• Ви маєте право берегти мовчання. Все, що Ви скажете, може бути використано проти Вас у суді.

Після цього я відправилася в дільницю. Мене посадили в якусь кімнату й попросили зачекати. Через декілька хвилин прийшов ще один коп і сів навпроти мене.

• Слідчий третього підрозділу особливо тяжких Кирило. Хочу задати Вам декілька запитань. Як Вас звати?
• Остапенко Аліна Володимирівна.
• Так, чи були Ви притягнені до кримінальної відповідальності раніше?
• Ніколи.
• Як вже, напевно, зрозуміло, Ви підозрювана в даній справі. Тож, крадіжка з проникненням та…
• Зачекайте, по-перше, я  не здійснювала даного пограбування, а стала його свідком. І по-друге, чому цю справу розслідує підрозділ особливо тяжких, якщо крадіжка – це тяжкий злочин.
• В службовому приміщені магазину знайшли труп.

…

• Тобто, труп? – я аж підстрибнула, - виходить, Ви тепер хочете на мене ще й вбивство повісити. Прикольно.
• Сядьте, будь ласка. Вгамуйте свої емоції, - він глибоко вдихнув і потер переносицю, - отож, Ви хочете сказати, що не причетні ні до крадіжки, ні до вбивства.
• Звісно ні. Я взагалі, просто повз проходила, - з незворушним виглядом сказала я.
• А камери відеоспостереження говорять зовсім інше. Хоч і темно, але все ж чітко видно, як Ви зайшли в магазин і декілька хвилин весело гуляли всередині. До того ж, на місці злочину, купа Ваших відбитків пальців. Що Ви на це скажете, - з викликом подивився на мене поліцейський.
• Та Ви що? А тепер послухайте, як все було насправді.

Я розповіла все, від того як потравила в магазин і до затримки.

• Як бачите, тепер всьому є логічне пояснення. Я можу йти? Зніміть вже ці наручники, вони жах, які незручні.
• Секунду. Як я зрозумів з Вашої розповіді, інших свідків немає і довести, що Ви говорите правду ніхто не може. Тоді…

В цей момент до кімнати зайшов ще один коп. Він повідомив, що труп помістили в службову кімнату магазину близько години раніше, ніж було здійснено пограбування.

• Що ж, бачите. Я казала правду. Якби це я вбила людину, сенс було повертатись в магазин заради дрібної крадіжки? – переможно заявила я.
• Ваша правда. Але у нас нема більше підозрюваних, а всі докази вказують на Вас тож…
• Знову те саме. Це не піддається здоровому сенсу. Всі докази непрямі,  затримати мене Ви маєте право лише на 48 годин. І взагалі, я більше нічого не скажу без адвоката. Все, - я відкинулась на спинку стільчика в очікуванні, що на це відповість слідчий.
• Тоді ми затримаємо Вас на 48 годин. За цей час точно стане ясно, яким боком Ви причетні до цієї справи. Прошу пройти за мною.
• Ні, ну Ви серйозно? Повірити не можу.

Все ж довелося встати й пройти до камери. З мене зняли наручники, зачинили грати і залишили одну. Через деякий час повернувся слідчий, Кирило начебто, і сів за свій стіл. Мені його було чудово видно. Раніше не було часу гарно роздивитись та оцінити його зовнішність. Робочий стіл стояв боком, тому мені вдалося побачити профіль чоловіка. На вигляд йому було не більше 27.

«Близько п’яти років після закінчення інституту і вже працює головним у своєму підрозділі. Вражає».

Я відразу помітила його спортивну статуру. Одягнений у звичайну футболку, джинси й білі кроси. Незважаючи на простоту одягу, виглядає у ньому доволі добре. Шатен. Волосся хвилями спадає по боках. Яскраво виражені блакитні очі, також…

• Якби поглядом можна було вбити, - він повернувся до мене, - ти б, певне вже розвіяла мій прах над Дніпром. Чого витріщилась? Закругляйся давай, це працювати заважає.
• Чому це Ви неформально зі мною говорите, звідки Вам знати, можливо я старша.
• Невже? А в твоїй особовій справі зовсім інше написано, - Кирил самовдоволено посміхнувся.