III

Я ніс куртку в руці так, що вона звисала, прикриваючи зброю. Було гаряче. До будинку, де жив хлопчик, залишалося пара хвилин, коли я побачив їх. Двоє молодиків стояли в арці, розсіюючи темряву ночі світлом екранів своїх мобільників. Зрізуючи дорогу через двори вночі, я сподівався залишитися непоміченим. І ось. Зло, що йшло від них, також не здивувало мене. Густа чорнота, весь спектр негативних переживань примітивного людського розуму. Не було там хіба що страху. Ці люди вбʼють.

Незабаром, як і хлопчик. Дикі звірі, що вийшли на полювання. Тим часом ззовні пітьма щільно облягла мене, я відчував її навіть кінчиком язика. Тіло було ніби в тісному, спекотному і водночас мʼякому одязі. Тільки розслабишся — сумнівний комфорт проковтне тебе.

— Ей, друже, заблукав?

Вони збуджені й готові наступати. Тваринний кураж. Кровожерливість. Або випили напередодні, або просто так… Перед тим, як дістати з-під куртки зброю, я підвів очі на вікна будинку. З кожного з них струмками стікало зло неймовірної сили. Кожен із жителів буде калічити, розривати інших на частини. Навіть уві сні. Побачене й відчуте остаточно переконало мене, що втрачати нічого. Як це все міг упустити Андрій?!

— Алло, проблеми зі слухом?

Мені не потрібно було освітлення, щоб бачити, куди стріляти. Я відчував їх. Зосередившись на думках, підняв револьвер Андрія. Темрява не заважала мені. Все було як у тумані, ніби й не зі мною. Причина того — відчуття спокійної впевненості, яку надавала зброя янголів. Зараз переді мною стояли не люди, а втілення гріха.

«Згинь. Зникни. Помри».

Я вистрілив. Спалах, стукіт, клацання. Націлившись на другого, я зробив наступний постріл. Той було розвернувся, щоб спробувати втекти, але куля наздогнала швидше. Спалах, стукіт, клацання. Желеподібна тьма навколо мене здригнулася.

Два чорних згустки розлетілися на частини, немов волоський горіх. І вибухнули світлом. Залишалося три набої. Усвідомлення скоєного почало приходити, коли я відчув, що ноги підкошуються від фізичної втоми... Після двох пострілів разом вийшла вся напруга, що накопичувалася чотири довгі місяці. Вийшла і життєва енергія.

— Ні, ні, не спати, потрібно піти далі, — я почав шепотіти собі під ніс, потряс головою. Але тіло не послухалося, зрадницьки впавши на землю. Руки все ще стискали револьвер... Що вирішить смерть цих двох? Нічого. Тому що Пітьма все одно перемагає.

Каламутна фігура дуже високої людини наближалася до мене — я помітив її краєм ока. Щось шкутильгало різким кроком. Бліда пляма наближалася. Вона не випромінювала зла. Однак у той момент я вже ні про що не думав. З останніх сил підняв револьвер і зробив свій останній постріл. «Згинь». Спалах, стукіт, клацання. Зброя сяяла в непроглядній чорноті, і це величне світло було останнім, що я побачив, перед тим як втратити свідомість.

Не знаю, скільки часу провів ось так, лежачи на голій землі. Коли прийшов до тями, то на вулиці ще була ніч, а мене оточували все ті ж будинки. Небеса над головою повільно червоніли, під ногами я відчув легку дрож.

Ледь розслабив намертво стислі зброю пальці правої руки. У свідомість хлинули думки: що все це означає? Десятки питань, і відповідь на одне з них лежала зовсім недалеко від мертвих людських тіл... Їх називають солістами. Безликі виконавці волі вищих сил, на відміну від Смерті, вони приходять рідко і тільки у виняткових випадках. «Виняткові випадки на те й виняткові», — як говорив мені палий янгол Андрій. Один із солістів був убитий мною. На відміну від тіл в арці, він згорів, як і стара в моїй квартирі напередодні. Я повільно повернув голову в бік арки й побачив скоєне мною. Зверху пролунав гуркіт грому. За оглушливим гуркотом пішов підземний поштовх.

Температура навколишнього середовища різко піднімалася, дихати стало важко. З очей потекли сльози, крізь які я побачив, як з червоних небес зверху летять скиби вогню. Їх було багато. Повітря обпікало легені. Інстинктивно я знову вчепився в зброю янголів, але вона більше не підтримувала в мені силу. Почали зʼявлятися люди. Хтось із них помітив тіла застрелених мною молодиків. Ще не усвідомлюючи, що роблю, я повільно підійшов до померлих і втупився на них, лежачих у калюжах крові. Моя нижня губа почала тремтіти.

— Возрадуйся, рід людський, настав кінець твоїм стражданням! Син Божий, Ісус, зійде в цю мить на землю грішну! Нехай почнеться Суд! — кричав хтось.

Голос звучав всюди одночасно. Але хто говорив і де він знаходився — не ясно. У червоних небесах зʼявився перший янгол.

* * *

Вербицький був правий, коли говорив, що з янголами важко спілкуватися. Один із них дивився на мене з неприхованою відразою, але говорив спокійно:

— Ось так, Антоне-Наближений. Був проведений цілий комплекс заходів, результатом якого стала остаточна перемога над силами Темряви. Далі слідував довгий підготовчий період, світ очікував Друге Пришестя. А всі останні події...

Цей кабінет відрізнявся від земного аналога тим, що за вікнами приміщення взагалі нічого не було. Лише світло.

— ...Зараз сюди прямує палий Андрій, твій колишній куратор, — продовжив говорити інший чоловік. Худорлявий, невисокий. Людина.

— Так, і він був відірваний від куди більш важливих справ, ніж розгрібання наслідків твого злодіяння, Наближений, — закінчив думку янгол.

Близько години вони пояснювали мені стан речей, а я мовчав. Не хотілося говорити. Револьвер вони вилучили одразу ж. На руки одягли кайдани, відвели мене до кабінету. Ніколи я раніше не був у місцях, подібних до цього. Якби мені колись сказали, що я скою потрійне вбивство людей зі священної зброї, що належить янголу, тільки через те, що про мене всі забули — я б, напевно, істерично розсміявся.

Воїн Світла та його колега не поспішаючи повідали мені про те, що відбулося насправді. Янгол зморщив лоба, встав, вийшов із кабінету. Смертний, що залишився зі мною наодинці, продовжив говорити:

— Нічиєї провини немає в тому, що система у нас працює не так злагоджено, як хотілося б. Ти повір, я розумію ситуацію і твої дії, та й він, — Воїн Світла вказав на двері, куди вийшов янгол, — теж може зрозуміти, але...