27

СОФІ КЕРР

Ріна легко мені посміхнулась і я вже думала, що блондина нічого мені не розкаже, але та почала.

-Вечірка. Я була пʼяна, навіть не розумію чому не потурбувалась про безпеку. Той хлопець мені дуже подобався, тож мені просто знесло дах.-розказала вона.-А потім дав гроші і відправив сюди.

Я кивнула і знову затягнулась. Лів перевела погляд на мене.

-А ти?-запитала вона.-Як з тобою таке сталось?

-Не знаю.-чесно відповіла я.-Стільки всього навалилось. Я втікла з дому, мене відрахували з коледжу і я зовсім не мала де жити. Мій хлопець кинув мене у важку хвилину і ще ті погрози. А потім зʼявився Кем і... не знаю, я закохалась.-відповіла я. Руда взяла мене за руку і зазирнула в очі.

-То чому ж ти хочеш позбутись дитини?

-Я...я не знаю. Зараз ми не разом. І я не певна, що Кемерон хотів би цієї дитини.-відповіла я.

Ріна, що сиділа на підвіконні, засміялась і ми з рудою перевели на неї погляд.

-О, пробач! Я чомусь подумала про одного Кемерона, але не зважай. Це точно не він.-махнула рукою дівчина, та легше мені не стало.

Не важко було зрозуміти, про якого ще Кемерона в Паялі, вона могла подумати.

-Кемерон Тернер.-зітхнула я.

-Так, я про нього подумала. Пробач.-відповіла Ріна і руда прикрила очі.

-Чорт, серйозно?-видала Лів і я кивнула.

-Тоооо...-протягнула Ріна і раптом прикрила рот рукою.-Ти жартуєш! Ти вагітна від Тернера?

-Так.-підтвердила я. Не знаю, соромно мені чи байдуже, та однаково це вже сталось.

-Бляха, оце ти влипла.-підтримала її Лів і я зітхнула.

-Певно через це я тут.-сама до себе сказала я.

Якщо вже кілька людей мені сказали, що треба позбутись дитини, то певно в цьому є сенс. Більше сумнівів я не мала.

Раптом двері в туалет відчинились з жахливим скрипом і тихенько зайшла та світлява дівчина, що сиділа в коридорі і плакала.

-Можна мені теж покурити? Здається я наступна.-зі сльозами на очах сказала вона і ми раптом знову почули важкі жіночі крики.

Десь в середині зʼявилось розуміння, що та повія, яка зараз так болісно кричала, просто заспокоювала нас.

Я тремтіла немов останній листок на гілці. Вагалась і постійно кусала губи, щоб боротись з панікою.

Цікаво, що б сказав Тернер аби дізнався про дитину? Яка була б його реакція?

Він певно гнівався б, кричав. Але я ладна була на все, аби побачити його зараз, потримати за руку… 

Думай про гарячу ванну, Софі. Будь ласка! Про гарячу ванну, а не про Кемерона!

______________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

-Впевнений?-запитав Юджин у хлопця таксиста і той кивнув. Ми втрьох вишли з моєї машини і оглянули будинок у вікторианському стилі. Старий і недоглянутий. Що Софі тут робила б?

-Якщо ти помилився, я вбʼю тебе.-попередив я горе-таксиста і той підняв руки вгору, немов: здаюсь.

-Чесно! Сюди відвіз дівчину.-запевняв він і я перевів погляд на Шелбі, який щойно підʼїхав з Інес на своєму авто. Він вийшов з машини, звів брови і раптом його ніби осяяло. Вираз обличчя змінився, він став стурбованим.

-Інес!-гаркнув він крізь зуби і та вийшла з машини, опустивши голову.-Поясни мені, що це в біса таке?!-горлав він на всю вулицю і я звузив очі, ступаючи до них.

-Я чогось не знаю?-холодно запитав я і Шелбі прикрив рукою очі. Було видно що йому соромно, а ще він у страшенному гніві.

-Це будинок Інес.-зі стогоном пояснив друг.

Я навіть не здивований. Не сумнівався в її причетності. Це бляха, було очевидно.

Ступивши крок до дівчини, яка ховала погляд між ніг і переминала в руках рукава своєї куртки, я ледь не вчепився їй в шию, щоб знищити просто тут.

-Ти брехала просто в очі.-низьким голосом сказав я і дівчина хитнула головою.-Це вже вдруге.

-Вибач, Кем. Софі благала допомогти.-намагалась виправдатись дівчина.

-Що могло статись, щоб вона просила про допомогу тебе?-гаркнув я. Це не вкладалось в голові.

-Я не знаю.-прошепотіла Інес.

Та зрештою, як би там не було, я трохи розслабився. Софі була тут, до того ж в будинку Інес було безпечно і я вже ось-ось міг вимагати з Керр пояснення, а потім сховати в своїх обіймах і зацілувати кожен мілімент її шкіри.

Від одної думки ставало млосно…

Це точно була її остання витівка, бо тепер я однозначно заберу пташку в наш будинок і вона не ступить жодного кроку без попередження.

-Скажи мені одне, Інес.-раптом запитав я, воліючи знати правду.-Як вам вдалось проскочити повз Юджина?

Дівчина підвела очі і розгублено зашевелила губами. Я бачив як їй соромно, а щоки палали кольором крові.

-Софі вилізла з вікна.-пояснила Інес, але я захитав головою.

-Усі вікна виходять на ту ж саму сторону, що і двері. Юджин би помітив.-загарчав я, обурений новими брехнями.

-З вікна ванної.-прошепотіла Інес.

Під самою стелею там дійсно було вікно. Зовсім крихітне, щоб в нього можна було пролізти.

І раптом я уявив пташку. Зовсім худа і маленька вона б без проблем крізь нього вилізли. З того боку за будинкам ніхто не спостерігав, тож вона могла спокійно перейти на сусідню вулицю і вже звідти йти в бік Норрбботену. А там, як нам вже відомо, вона викликала таксі.

-Зказитись.-гаркнув я і впевнено пішов до будинку. Юджин, Шелбі та Інес попрямували за мною.

Щойно я відчинив двері, як помітив на кухні повненьку жінку в окулярах яка певно і була матірʼю Інес.

-Мамо!-вигукнула дівчина і підбігла до неї.-Не лякайся. Це Кемерон. Він приїхав забрати Софі.-пояснила Інес, коли злякана жінка обвела мене поглядом.

-Де вона?-гаркнув я і та розгублено знизала плечима.

-Вона в моїй кімнаті?-перепитала Інес і брюнетка хитнула головою.

-Софі поїхала.-відповіла жінка і я широко розплющив очі. Ще хвилина і я почну стріляти в людей.-Вона вже ось-ось повернеться.-раптом додала вона і я повільно пройшов до неї.

-Куди вона поїхала?-холодно запитав я, стиснувши руки в кулаки. Юджин схопив мене за плече, та я відкинув його руку.