25

СОФІ КЕРР

Я погано спала, бо розмова із Сьюзен не давала мені спокою. Вона мала рацію, я зруйную своє життя. Та більше мене непокоїла її згадка про те, що «Всім відомо чим займаються гагстери».

Вона мала на увазі нелегальні бої, чи не так?

Мене не покидало відчуття, що я чогось не розумію…

Та зрештою настав ранок і мене знову знудило. Тепер я іже знала що це так званий токсикоз, але намагалась не концентрувати на цьому уваги, бо вже завтра його не буде.

Провівши близько пів години у ванній, я все ж привела себе до ладу і вийшла на кухню, де матір Інес готувала сніданок.

На щастя, я вже почувала себе краще. Температури не було, а кашель минувся. Я вважала себе здоровою.

-Доброго ранку, Софі! Як тобі спалось в новому ліжку?-усміхнулась вона і я підійшла ближче, щоб їй допомогти.

Жінка саме збивала яйця на яєчню, тож я взялась робити це замість неї, а вона кинулась до плити, на якій вже свистів чайник. Дістала чашки і збиралась заварити чай.

-Добре.-збрехала я, впоравшись  важким відчуттям неспокою.

-Ти без настрою.-зауважила Сьюзен і я ніяково потисла плечима. Важко було зізнатись у тому, що жило в моїй голові.

-Я прийняла рішення.-відповіла я. Жінка відставила чайник, і присіла на стільчик за столом, коли я накрила кришкою сковорідку. З мене був такий собі куховар, проте з цим завданням я точно впоралась.

-Присядь.-тихо попросила Сьюзен, вказавши на стільчик поряд.

Я повільно підійшла до вказаного місця і сіла, спершись долонями на коліна.

-Я хочу позбутись дитини.-тихо повідомила я, дивлячись на свої пальці, які так зрадницьки тремтіли.

Десь глибоко в душі, я точно знала, що чиню правильно. Що я могла дати цьому малюку? Я не мала житла і якщо Кемерон буде проти плоду нашого кохання, мені доведеться піти з квартири в Паялі. Матір не прийме мене, після арешту Стіва, а працювати і вчитись як раніше у мене вже не вийде. Доведеться знайти постійну роботу, щоб орендувати квартиру, але на останніх термінах і це мене не врятує. Бо без освіти я хіба піду офіціанткою, і в вихідні можливо Ремі дозволить мені знов працювати в салоні. Цей сценарій я прокоучувала в голові цілу ніч і так не знайшла іншого правильного виходу. Бо що дитина бачитиме в Паялі? Нічого хорошого.

Тож, поки мої материнські інстинкти не прокинулись, я прийняла рішення не ставати матірʼю. Не калічити своє життя і життя дитини.

-Який в тебе термін?-запитала жінка і я підняла на неї очі. На них набігли сльози. Чи то від переживань, чи то від страху.

Я не знала, коли могла завагітніти, бо була впевнена, що Кемерон завжди використовував захист. Та як сказав лікар, почався вже четвертий місяць, а це, як я могла порахувати, сталось ще до ситуації з Тайлером. Це буквально був один з перших разів і я підозрювала, що це саме той раз, коли я дозволила Тернеру взяти мене так, як він того жадав. Жорстоко і власно.

Як я була такою необачною? Чому не помітила що місячних нема? Невже я так сильно хвилювалась останнім часом, що могла не звернути на це уваги?

Кожен день був схожим на попередній, постійні сутечки, якісь погрози і життя в страху, ще й моє схуднення. Я гадала, що місячних не було через це, але невже я така дурепа, що так довго не звертала на це уваги.

Я певно і далі не помітила б, якби Тернер не відправив мене у лікарню.

-Три повних місяці.-відповіла я.

Жінка здивовано похитала головою. Я знала, про що вона думала. З таким терміном лікарі вже не хочуть переривати вагітність, бо це ризиковано. Я ще вчора про це дізналась, коли була на огляді.

-Що мені робити?-тихо запитала я і жінка міцно стисла мою долоню. Я відчувала шалену підтримку від неї. Ніби вона моя матір чи рідна тітка, якої в мене ніколи не було. Старша людина, на яку я могла покластись.

-Я маю одного знайомого лікаря. Він працює сам на себе і займається саме такими випадками. Доведеться трохи заплатити, але не хвилюйся, сума незначна.-сказала Сьюзен і я з надією заглянула їй в очі.

-В мене є гроші.-кивнула я, бо якраз нещодавно отримала свою першу зарплатню в клубі, де працювала офіціанткою.-Але…-завагалась я.-Це безпечно?

Мої побоювання стосувались саме безпеки мого життя. За вчорашній день я прочитала в інтернеті стільки жахливих статей, що буквально хотілось ревіти від паніки.

Я дізналась про таких лікарів і як все це відбувається. І це лякало.

Мої очі наповнились сльозами і жінка легенько всміхнулась.

-Звичайно. Ти не перша і не остання, повір мені. У нього купа таких дівчаток, як ти. Я зараз знайду його адресу. Він все зробить швидко. Це займе не більше двадцяти хвилин, а потім ти повернешся додому, приймеш гарячу ванну і відіспишся. А завтра навіть не згадаєш про це усе.

Голос жінки так заспокоював, що я і сама вже більш впевнено кивнула.

Вона встала з місця і пішла до столику з записними книгами. Довгенько там покопирсалась, доки я зняла зі сковорідки готову яєчню і заварила нам чай.

Коли стіл вже був накритий, вона повернулась, вручивши мені маленький, вже пожовтівший папірець з адресою, написаною чорною ручкою від руки. Я помітила, що інший такий папірець вона лишила на столі. Певно на майбутнє, якщо цей папірець я згублю.

-Зараз поснідаємо і я викличу тобі таксі.-сказала жінка, мʼяко погладивши мене по спині.

-Добре.-зітхнула я.

Здавалось, рішення вже прийняте і я мала би бути спокійною, проте страх всеодно лишався.

Та коли я змушувала себе їсти, я раптом зконцентрувалась на гарячій ванній, яку прийму після лікаря, як і казала Сьюзен.

В животі важко потягнуло і я ледь втрималась, аби не торкнутись його руками.

Там ще немає дитини, Софі. Там лише розвивається ембріон. Ти не робиш нічого поганого.

Але ні... я знала, що вчиняю жахливо.

Та все ж відгорнула від себе ці думки, змусивши себе доїсти.

_______________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР